Розповідь ведеться від першої особи немолодого поміщика, який хотів вчитися живопису. Він так був захоплений цією ідеєю, що провів весь зимовий період, в Москві, забросивши свій маєток. Поміщик брав уроки живопису у вельми посереднього, але всім відомого художника. Він проводить свої вечора у дешевих ресторанах з різними новими знайомими, живучи на «Арбаті». І життя його була досить нудна і неприємна йому самому.
І як то раз на початку березня до нього є симпатична незнайомка в сірому пальто яка представилася як консерваторка Муза Граф. Вона прийшла познайомитися так, як чула, що оповідач є дуже цікавим і інтелігентною людиною.
Муза примітила його на концерті і вважала його досить гарним. Вона була дочкою шановного доктора і жила неподалік. Прийшовши в гості, ледь переступивши поріг, вона досить вільно себе відчуває і починає давати розпорядження допомогти їй з пультом. Далі вона велить послати коридорного за чаєм і яблуками. Після невеликого чаювання Муза обіймаючи і цілуючи оповідача, заявляє що він є її першим коханням.
Через деякий час він, позабывши своє вчення, не розлучається з Музою, вони разом відвідують концерти та різноманітні виставки. Вже до травня, він знімає для них дачу в Підмосков’ї, де Муза буває до півночі. А ближче до червня їдуть в його село, де Муза вільно господарює так і не повінчавшись з ним.
Але ближче до Різдва він їде в місто, а повернувшись додому, він може виявити Музу. Ближче до вечора він бере рушницю і їде до знайомого сусіда Завивистовсокому, який часто бував у них в гостях. З яким Муза любила грати на роялі в чотири руки.
Прибувши в його старий будинок, він розповідає сусідові, що пропала Муза й тут він лицизреет її виходить із спальні Завистовського. Виявивши у нього рушницю Муза мовить стріляти в неї, а не в сусіда. Оповідач в душі кричить, що не може жити без неї і за неї готовий віддати все, навіть своє життя.
Але Муза холоднокровно говорить йому, що все між ними скінчено і просить обійтися без скандалів і сцен. І закурюючи цигарку Завистовського з яким вона вже вільно на ти, мовчки дивиться на нього.
Не витримавши всього, ледве стоячи на ногах, хитаючись, і з колотящимся скажено серцем, оповідач виходить з старого жебрака будинку Завистовського геть.
