Цей невеликий розповідь А. П. Чехова оповідає про нелегку і трагічну долю простого селянського хлопця. Центральне місце у творі займає сцена, коли сирітка пише листа до свого улюбленого дідуся. Між рядків його ми читаємо спогади Ваньки, героя оповідання, про своїх кращих днями.
Був переддень Різдва, коли хлопчик вирішив написати цей лист. Для цього йому довелося чекати часу, коли господарів не буде вдома. З перших же рядків Ваня починає благати дідуся забрати його назад у село. Життя його дуже важка. На нього звалюється чимало турбот. Хлопчик повинен няньчити панської дитини. Якщо ж що він робив не так, то його били за це. Причому, господарям було все одно, що перед ними був лише дев’ятирічна дитина.
Хлопчику діставалося. В добавок ще він був позбавлений можливості висипатися, та й годували його бідно. З рядків, написаних ним діду, видно, наскільки похмура і непосильна для нього таке життя.
В протиставлення його нинішнім господарям, згадує автор про тих панів, у яких він жив раніше. Мати Вані померла. А при житті вона, мабуть, мала розташуванням господарів. Адже поки вона була жива і служила покоївкою, до її сина ставилися добре. Панночка годувала його цукерками і навіть навчила трохи грамоті і танців.
А після смерті матері і видворили Ваню на початку в кухню до діда, а потім до Москви на навчання до шевця.
Чимало гірких моментів ми бачимо, читаючи це оповідання. У ньому описана доля нікому невідомого селянської дитини. Таких доль було безліч тоді в царській Росії. Герой твору – всього лише один з тієї безлічі нещасних дітей, позбавлених і дитинства та права вибору в чому б то не було. Це була доля кріпацтва. Доля цих людей повністю залежала від волі їх панів. І, пізнавати свою частку починали вони з ранніх дитячих років.
Прикладом цього і є кілька епізодів з життя героя оповідання. Їх цілком достатньо для того, щоб судити про його життя. І, навряд чи вона буде іншою. Що ще гірше, так це те, що далеко не всі діти простолюдин доживали до зрілого віку, змучені такими обставинами.
І сам Ванька пише дідуся про те, що він помре, якщо той його назад не забере. Він готовий був би й пішки піти з ненависного йому будинку. Так у бідолахи не було навіть чобіт, а взимку по морозу босим не підеш далеко.
Між усім цим, варто відзначити, що Ваня – хлопчик спостережливий і допитливий. Живучи в такій нелегкій життям, він встигав розглядати московські лавки з рушницями і вудками. Та й, по всій видимості, до навчання був він здатний. Не будь вирішена його доля, він міг змінити своє життя. Однак, шляху йому всі закриті.
Найбільшу смуток викликає самий фінал оповідання. Опустивши лист у поштову скриньку і повернувшись в будинок, Ванька засинає сном спокійним. Він щасливий. Адже дідусь, прочитавши про всі його жалі, неодмінно приїде за ним. Уві сні бачить хлопчик свого діда, який читає кухаркам лист від онука. Але, тільки одному Ванька невідомо, що воно не може прийти за адресою «на село дідусеві Костянтину Макарычу».
