Життя Максима Горького незвичайна. Присвятив себе творчості, його твори глибокі за змістом. Значна книга письменника – це п’єса «На дні», написана в 1902 році.
Основна проблема, що є філософською, у творі – це суперечка про правду. Кожен з героїв висловлює свою точку зору, яка йому до душі. У всіх персонажів різний світогляд, проте, більшої уваги заслуговує думка Сатину, який стверджує, що «брехня – релігія рабів і господарів… Правда – бог вільної людини». Герой говорить, що людину треба поважати, а не жаліти. З цим важко посперечатися, бо потрібно вірити у власні сили людини, а не проявляти жалість. Тому людина повинна розраховувати на себе самого.
Антипод сатину – це Лука, який є милосердним і добрим людиною. Він допомагає всім тим, хто потребує підтримки. Герой вселяє своєю брехнею надію на світле майбутнє, яке, як бачать читачі, у п’єсі бути не може. Лука – щира та чуйна людина, що намагається зробити все можливе в допомогу оточуючим. Але заковика полягає в тому, що добро його побудоване на брехні і обмані, які лише малюють світ ілюзій. А це не завжди правильно, бо постійна брехня ні до чого доброго не приводить. Звичайно, «не завжди правдою душу лікують», але і побудова обманного світу міняє людини, послаблюючи його волю характеру. А так бути не повинно.
Тому варто усвідомлювати, що все залежить від людини. Бути сильним або слабким – це його вибір. І з прийнятим рішенням йому доведеться жити далі. Кращим, безумовно, є істина. Вона не дає помилкових думок і не будує ілюзій. Тим самим, Максим Горький хотів донести до читачів, що все залежить лише від людини: чи прийме він правду чи ні.
У центрі п’єси люди, що опинилися на соціальному «дні», від якого вибратися вкрай важко, бо герої не в змозі прийняти самостійних рішень, змінити хоч якось своє нікчемне життя. Гіркий звинувачує у своєму творі не тих, хто проповідує істину (Цибулі, Сатину), а тих, хто не може знайти в собі сили протистояти негараздам життя. Такі люди вважаються слабохарактерних. Вони не хочуть удосконалюватися, щось міняти, їх хвилює лише співчуття, що проявляється по відношенню до них від інших членів «соціального дна».
Що ж найсумніше в п’єсі? Найстрашніше і трагічне те, що герої незадоволені дійсністю, що їх оточує. Вони не можуть прийняти світ навколо них, усвідомити, що життя, яким вони живуть, не є досконалість, це дно, падати вже нікуди. Це найбільша глиб, з якої, як показує Гіркий, немає шляху назад, бо з такими судженнями, думками, діями, складно домогтися прилучення до соціуму.
Таким чином, Максим Горький добре продумав кожну деталь, він наділив персонажів своєрідними якостями, щоб показати, що безвольні люди, слабкі, своєю бездіяльністю нічого не можуть домогтися. Гіркий закликає замислитися над тим, як не опинитися на «соціальному дні». Не варто опускати руки при першій настала перешкодою, що не потрібно впадати у відчай. Головне вірити у власні сили і йти по життю сміливо!
