Драма «Борис Годунов» написана Олександром Сергійовичем Пушкіним під впливом «Історії держави Російського» відомого історика і письменника Карамзіна і грунтується на реальних подіях, що відбувалися в Росії кінця шістнадцятого початку сімнадцятого століття. Цей період увійшов в історію як початок «смутного часу», що став символом важкої державно-політичного та соціально-економічної кризи.
На початку драми перед нами постає Москва 1598 року. Тільки що, не залишивши спадкоємця, який помер син Івана 4 Грозного цар Федір Іоаннович. Тут варто зауважити, що ще в царювання Івана 4 почався процес піднесення деяких князів. Серед них виділяється молодий і розумний чоловік сестри Грозного, Борис Годунов. Коли ж до влади приходить його син Федір, по природі своєї скромний і тихий юнак, тративший весь свій час на молитви й церковні служби, державою фактично керує Годунов. Борис продовжує жорстоку політику Івана 4, зміцнюючи самодержавство і підтримуючи саме дрібне дворянство, обмежуючи в правах родовитих дворян.
Після смерті Федора Іоанновича на престол повинен був зійти його малолітній брат царевич Дмитро. Однак Годунов, заздалегідь передчуваючи майбутнє суперництво за владу, домігся видалення царевича та його матері в Углич, де в 1591 році він раптово гине. В народі ходять чутки, що саме Годунов стоїть за смертю Дмитра, і хоч спеціальна комісія під керівництвом Шуйського не підтверджує цього, Пушкін, як і історик Карамзін, вважають Бориса винним у загибелі царевича.
Коли ж династія остаточно припиняється, вступити на престол пропонують саме Борису Годунову. Після численних відмов, він все-таки погоджується і з 1598 стає законним царем, хоч і ненадовго (його правління закінчиться в 1605 року). Незважаючи на всі старання Годунова поліпшити життя звичайних селян, щоб заручитися їх підтримкою, на час його правління припадають катастрофічні події: найсильніша посуха, неврожай і голод, жахливі пожежі у великих містах. Народ, змучений довгою війною з Литвою і пригноблений кріпосним правом, вважав винуватцем усіх бід «царя не по крові». Проти Годунова плетуться змови з боку найбільших і найвпливовіших дворян.
В останні роки Борис Годунов проводить жорстокі політичні репресії. Це ще сильніше погіршує його становище. В Польщі з’являється царевич Дмитро, нібито вижив після замаху годуновских вбивць. Насправді ж це чернець Чудова монастиря Гришка Отреп’єв. За кордоном Отреп’єв отримує підтримку польського короля і духовенства, обіцяючи звернути Росію в католицтво і одружившись із дочкою впливового польського вельможі. Зібравши військо, Лжедмитрій вирушає на батьківщину, щоб повернути незаконно відібраний престол». Обіцяючи народу скасування кріпосного права, він заручається підтримкою селянства. Бояри ж були готові на все, лише б повалити неугодного Годунова.
Ситуація ускладнюється смертю царя. Його син Федір не може самостійно утримати владу. Воєвода ж підтримує Лжедмитрія і вбиває Федора і його матір, дружину Годунова. У Кремлі запановує самозванець. Саме на цьому закінчується драма Пушкіна та історія знаменитого Бориса Годунова, описана ним.
