Безсумнівно, мрією будь-якого драматурга є створення нетлінного твору: такого, яке не просто зачепить почуття і емоції сучасників, але яким захоплюватиметься ще багато поколінь людей після смерті автора. Твір буде актуальним десятки років, тільки якщо його мета – це відображення соціальних проблем, якихось неприємних, але мають місце бути сторін суспільства. «На дні» можна з упевненістю віднести до таких, завжди актуальним творів.
На початку двадцятого сторіччя на людський суд вийшло відома і донині драма. Твір було написано не просто так, а для постановки в одному Московському театрі. Цьому твору дісталася нелегка доля: вона змогла пережити всілякі заборони, вже більше століття тривають суперечки про своєрідність твору, його ідеї. Критики драмою захоплювалися і визнавали її, але ніхто осторонь не залишився. Письменнику складно дісталося написання п’єси, він працював над нею майже два роки – робота почалася в 1900 році, а світ п’єса побачила лише в 1902 році.
На початку двадцятого століття Горький звернувся до драматургії. У розмові зі Станіславським автор згадав, що хотів би написати п’єсу про босяках, в якій було приблизно двадцять дійових осіб. Самому авторові його твір здавалося слабким, застарілим, загалом, невдалим. Горький не розраховував на успіх, сам не очікував такого сприйняття п’єси критиками і читачами.
Історія написання твору досить прозаїчна. Горького хотілося поділитися своїми спостереженнями про життя соціальних низів. «Колишніми людьми», на думку письменника, були не тільки живуть у нічліжках босяки, а також розчарувалися в сенсі життя інтелігенти. У героїв навіть існували свої прототипи.
Наприклад, Бубнова поєднував у собі риси характерів знайомого бідняка Горького і його вчителя з інтелігенції. Образ актора теж був списаний з актора Колосовського-Соколовського, а образ Насті взято з творів Клавдії Гросс.
Отримання згоди на постановку стало для автора досить трудомісткою справою. Горького довелося відстоювати своїх героїв практично з реплік, а свій твір – по рядках. Нарешті, дозвіл дано, однак поставити п’єсу дозволили тільки в Художньому театрі. Історія створення драми не була простою, навіть автор не розраховував на успіх, влада теж дозволили постановку в надії на оглушливий провал. Однак все сталося навпаки: драму чекав успіх, про неї не раз писали в газетах, а автора безліч разів кликали на сцену і глядачі вставали зі своїх місць, аплодуючи.
Історія створення твору примітна ще й тим, що авторові не відразу вдалося визначитися з назвою. Автор не зміг вибрати назву для драми, навіть після того, як твір було написано. Найпоширенішими варіантами були «Без сонця», «Нічліжка», «Дно». Але в дев’яностих роках двадцятого століття в театрі Москви драма була поставлена під назвою «На дні». Відмінною рисою є те, що п’єсу добре прийняли не тільки в Росії, але і за її межами. У Берліні прем’єра п’єси відбулася в 1903 році. Твір було поставлено триста разів поспіль, а що, як не це, свідоцтво небувалого успіху твору.
