Італійські війни 1494-1559 років: причини та підсумки. Като-Камбрезійський світ

Італійські війни 1494-1559 років — це грандіозний військовий конфлікт, який проходив на території ренесансної Італії. Безліч творців, що представляють італійське Відродження, були учасниками цих подій. Вони виступали військовими інженерами, дипломатами та політичними діячами, декому навіть довелося битися зі зброєю в руках.

Що собою являють італійські війни

У війнах, що проходять на території Італії, головним чином брали участь Франція, Іспанія та Святий Престол в особі Римської імперії. Боротьба йшла за право володіти італійськими землями. Використовуючи політичні чвари і роздробленість всередині італійської держави, правителі європейських країн намагалися здійснити свої експансіоністські наміри.

Періодизація італійських воєн (1494-1559)

Італійські війни включали в себе цілий ряд військових конфліктів:

  • Першу італійську війну (1494-1496).
  • Другу італійську війну (1499-1504).
  • Війну Камбрейской ліги (1508-1516).
  • Першу війну Франциска I і Карла V (1521-1526).
  • Війну Коньякской ліги (1526-1530).
  • Третю війну Франциска I і Карла V (1536-1538).
  • Четверту війну Франциска I і Карла V (1542-1546).
  • Останню італійську війну (1551-1559).

Причини виникнення конфлікту

Головною причиною італійських воєн 1494-1559 років було те, що французьке дворянство, купецтво і, зрозуміло, король прагнули отримати землі Італії. Приводом послужило династичне домагання французьких монархів. Воно, насамперед, поширювалося на Неаполітанське королівство, яке з XIII по XV ст. належало будинку Анжуев. Після королівство було захоплено династією Аргонов (у другій половині XV ст.) На момент початку італійського військового конфлікту правителем в Неаполитании був Альфонсо II. З плином воєн європейські королі вирішили заволодіти і Міланським герцогством.

Перша італійська війна

Початок першої війни припадає на 1494 рік. Французьке військо, очолюване Карлом VIII, виступило з походом на Італію. Весь Апеннінський півострів зазнав пограбування і вогню.

Дрібними североитальянскими володарями, враждовавшими між собою, і раніше робилися спроби отримання власної вигоди із ситуації, а з приходом в Італію французьких військ вони всі, не противлячись, підпорядковувалися іноземної експансії.

У лютому 1495 року війська Карла VIII захопили Неаполь. Але закріпити свої позиції їм не вдалося. Вторгнення Франції було порушенням територіальної сфери впливу Риму та Іспанії. Це загрожувало політичного рівноваги Європи. Тому була створена антифранцузька коаліція — Свята ліга, до складу якої увійшли Іспанія, італійські князівства, Німеччина, Святий Престол в особі Папи Римського, Венеція і герцогство Мілан, перш віддане Карлу VIII.

Завдяки коаліції вдалося витіснити французів з раніше захопленого Неаполя. Так як французькі війська були розкидані по італійській території, у них не було єдиного командування. Це і прирекло короля Франції на поразку. Після розгрому французів іспанським урядом на престол Неаполітанського королівства був посаджений Фердинанд II.

Друга італійська війна (1499-1504)

Новий похід на Італію французькі війська почали в 1499 році. Очолював цей похід Людовік XII, який став наступником Карла VIII. Цього разу причиною вторгнення служила претензія монарха Франції на Міланське герцогство й інші землі Італії. Герцог Мілана Людовик Моро втік, і французи захопили місто. Крім того, була окупована Генуя. Після цього, спираючись на союз з Іспанією, французи заволоділи Неаполем.

Перед початком війни 1499-1504 років Франція встигла укласти союз з Венецією, яка за час перерви в конфлікті початку ворогувати з Міланом і з Папою Олександром VI Борджа. Тато став союзником Людовика XII, щоб створити на території Італії нова держава, яким би правив його син Чезаре Борджа.

Використовуючи наймані загони, які оплачував Святий Престол, і за допомогою французьких військ син Олександра VI заволодів практично всієї Романьей і був проголошений її герцогом. Незважаючи на всю вигідність франко-іспанського союзу, в 1502 році він розпався. Вибухнув новий військовий конфлікт, учасниками якого стали Іспанія та Франція.

У 1503 р. біля міста Чериньола в Італії відбулася битва між французами й іспанцями, в результаті якої війська Людовика XII були розгромлені. Після цього він вирішив на якийсь час відмовитися від зазіхань на південь держави. Правителями ворогуючих сторін було вирішено підписати у французькому Блуа договір, згідно з яким за Францією закріплювався Мілан, а за Іспанією – Неаполь.

Дивіться також:  Королівство Італія: освіта та історія створення, дата існування, територія, політичний устрій та символіка

Камбрейская ліга в італійських війнах

В 1508 році Північна Італія знову занурилася у війну. Королем Франції, імператором Священної Римської імперії, Римським Папою, а також іспанським королем 10 грудня 1508 року було прийнято рішення утворити лігу, отримала назву на честь міста її створення – Камбрейская. Ця коаліція була створена для боротьби з Венецією.

Об’єднана армія знову пішла в наступ. У 1509 році війська венеціанців були розбиті біля Аньяделло. Проте вже в 1510 році Папою Юлієм II було прийнято рішення вийти з ліги і запропонувати світ Венеції. Об’єднавшись з венеціанським правителем, Швейцарською конфедерацією, Англією, Німеччиною і рядом невеликих держав Італії, Тато створив нову Лігу, яка повинна була протидіяти Франції, і назвав її «Священним».

Священна Ліга почала активно діяти, і вже в 1513 році французи були розбиті швейцарськими військами біля Новари і покинули Ломбардію. Однак смерть у тому ж 1513 році Папи призвела до розпаду Ліги. Результатом стали поразки колишніх союзників. Так, новим французьким королем Франциском I разом з військом Венеції під Мариньяно були повалені швейцарці.

Перевага сил французів привів до підписання мирного договору. У 1516 році в місті Нуайоне між французьким і іспанським монархами був підписаний Нуайонский договір, згідно з яким Франція отримувала Мілан.

Перша війна Франциска I і Карла V

1521 рік став початком останнього періоду воєн в Італії, який тривав до 1559 року. Король Іспанії спільно з імператором Священної Римської імперії Карлом V розв’язала військові дії проти Франції, після чого захопив Мілан, в якому базувалися французькі гарнізони. Поступово Карл V звернув у свої союзники Папу Римського, англійського короля, Флоренцію і Мантую (місто в Ломбардії). Франція ж підтримувалася Швейцарією і Венецією.

Взявши Мілан під свій контроль, французи пішли на Павію, яку обороняли іспанська та німецька піхоти. Гарнізони винесли чотири місяці облоги, чекаючи підкріплення з боку іспанської армії. Грамотно проведені бойові дії призвели до того, що в битві при Павії французи були розгромлені. Шлях їх втечі лежав через міст річки Тічино, однак переправитися їм не вдалося, оскільки міст був підірваний супротивниками. Король Франциск I разом із залишками своїх військ потрапив у полон.

Причиною поразки французів у битві при Павії стала раптовість атаки союзних військ. Після цього Франція звернулася за допомогою до німецьким протестантським князівствам і османам. У листі, який султан Сулейман I Чудовий отримав від Франциска I, була пропозиція об’єднатися в союз.

Він був необхідний Франциску I, щоб на рівних боротися з Габсбургами. Саме висновок цього союзу призвело до вторгнення турків на територію Угорщини. У 1526 році вони розгромили угорські війська під Мохачем, а в 1529 році підібралися до Відня. Такий перебіг подій змусив Карла V вивести з італійської території частину своїх військ і тимчасово відмовитися від захоплення Франції.

Повернувшись з полону, король Франції увійшов у нову антигабсбургскую коаліцію, яку організував Папа Римський.

Коньякская ліга і її війна (1526-1530)

У 1526 році була створена нова коаліція Франції, Святого Престолу, Венеції, Флоренції і Франческо II (Міланського герцога). Вона називалася Коньякской лігою. Відновлення бойових дій в Італії відбулося в 1527 році. 4 травня 1527 року війська імператора Австрії захопили і розграбували Ватикан. Оскільки Святий Престол охороняло всього 189 гвардійців, особливого опору австрійці не зустріли.

Далі в Коньякской війні відбулися наступні події:

  • 1527 р. – захоплення Мілана і Павії французами.
  • 1528 р. – завоювання французькими військами Неаполітанського королівства.
  • 1529 р. – Карл V осадив Флоренцію, яку пізніше і захопив.

Такі активні дії призвели до того, що в серпні 1529 року був підписаний мирний договір в місті Камбре. Згідно з цим документом, за Францією зберігалася Бургундія, однак Фландрія і Артуа йдуть з-під її впливу. Габсбурги ж отримують контроль над Неаполітанським королівством.

Третя війна Франциска і Карла

Шостим етапом італійських воєн 1494-1559 років стало продовження протистояння між Францією і Іспанією в союзі з Римською імперією. Основною метою цієї війни стало прагнення отримати вплив над Північною Італією, а саме – Міланським герцогством.

Дивіться також:  Булганін Микола Олександрович - радянський державний діяч, біографія, сімя, військові звання, нагороди

На початку 1500 року Людовик XII і Фердинанд II підписали угоду, в якій йшлося про Неаполітанському королівстві, точніше воно розділялося між ними. Короля цих земель скинули. З цього моменту Іспанія почала складати рівноправну конкуренцію французам в конфлікті за правління Італією. Цей конфлікт значно загострилася, коли до влади прийшов Карл V, оскільки він об’єднав дві найбільш потужні на той момент корони – Священну Римську імперію і Іспанію. Природно, Франція стала противником цього союзу.

З новою силою військовий конфлікт почався після смерті останнього герцога Мілана – Франческо II Сфорца. Оскільки дітей у нього не було, його місце було зайнято Карлом V, адже племінниця короля була дружиною Франческо. Негайно Карл V оголосив, що Ламбардия стає підконтрольною Іспанії. Але проти цього виступив король Франції Франциск I, так як він розумів, що це посилить позиції іспанського короля.

Передавши герцогство своєму синові Філіппу, Карл захопленням зайнявся італійських земель. В цей же час король Франції вирішив вторгнутися в Італію. Відповіддю на це став похід Карла на Францію, однак його війська зупинили французи. Іспанцям нічого не залишалося, як повернутися на свої колишні позиції.

Займаючись захопленням французької території, Карл випустив з уваги події, що відбуваються на Апеннінському півострові. А там війська Франциска, отримавши серйозну підтримку з боку П’ємонту, рушили в напрямку Генуї. Діставшись до міста і з’єднавши сили з турками, французи застали не місто а неприступну фортецю і, вирішивши не губити армії, попрямували до П’ємонту. Карлу V, опинилася між турецькими і французькими арміями, довелося погодитися на мирні переговори.

Завдяки посередництву Папи, в 1538 році Франція і Римська імперія уклали в Ніцці перемир’я терміном на 10 років. В цей же час англійським королем Генріхом VIII було прийнято рішення приєднатися до Габсбургам, щоб не допустити посилення французів.

Четверта війна королів

Підписання Ніццького перемир’я, яке зробив паузу в італійських війнах 1494-1559 років, не вирішило конфлікт, оскільки ні один монарх не був задоволений результатом війни.

Рік переговорів не приніс результату. Тоді Карлом було запропоновано врегулювати спори одруженням його дочки і молодшого сина Франциска. Після смерті імператора дружини повинні були стати володарями Нідерландів, Бургундії і графства Шароле. Франциск відмовлявся від Мілана і Савойї, ратифікував договори, складені в Мадриді і Кембре, і підписав союз з Карлом. Відмовлятися від Мілана французький правитель не збирався. Він був проти ратифікації договорів, тому пропозиція була відкинута.

Переговори тяглися до 1542 року, але результатів не було. Тоді в липні 1542 році Франциском знову була розв’язана війна, основою якої став цілий ряд причин (на думку французького короля). Відразу ж почався наступ Карла.

Протиріччя, які виникли між французьким і англійським монархами, засновані на невиконанні Франциском своїх обіцянок, призвели до того, що в лютому 1543 році Карлом і Генріхом був підписаний наступальний союз проти Франції, згідно з яким сторони були зобов’язані протягом двох років вторгнутися на французьку територію. Вже в червні того ж року французам оголосили війну ще й англійці.

На півночі Франції Генріх розгорнув бойові дії. У цей час Карл вів бої на сході з Вільгельмом. Розбивши його і підписавши мирний договір в Велоне, Карл виступив проти Франциска. Але той вирішив відступити.

Влітку 1543 року об’єднаний флот французів і османів висадився поблизу Ніцци і почав облогу. Під таким тиском 22 серпня місто здався.

В цей же час з’явилися розбіжності між турками і французами. Командувач османським флотом Барбаросса погрожував відплисти додому, якщо Франциск I не почне виконувати його вимоги з постачання союзного флоту. Щоб зберегти союз, французький монарх віддав Барбаросса Тулон, який став використовуватися турками як військова база. Однак допомагати турецькому флоту відвойовувати Туніс він не став. Тому в 1544 році союзні війська відпливли в Стамбул.

Дивіться також:  Стокгольмська конвенція Про стійких органічних забруднювачів і її ратифікація

За зиму 1543-1544 років Франциску вдалося значно посилити свої війська. Не втрачали часу дарма і імперські командувачі. Дві посилені армії зустрілися біля села Черезоле у квітні 1544 року. Незважаючи на те, що французи перемогли, Франциском було вирішено відкликати більшість військ для захисту Франції, оскільки очікувалося великий наступ з боку Генріха VIII і Карла V. Серйозні бойові зіткнення на території Італії припинилися після поразки французів під Серравалле-Скривией влітку 1544 року.

Карл зібрав дві армії і пішов у наступ. Однак відсутність грошей і релігійний розкол, що стався в Німеччині, вимагали присутності правителя на престолі. Тому він послав Генріху лист з проханням самостійно продовжити наступ або дати йому можливість укласти мир. Не дочекавшись відповіді, Карл V пішов на підписання мирного договору з французьким королем. Це сталося у вересні 1544 року в Кріпленні.

Згідно з договором, монархи відмовлялися від претензій на Бургундію і Неаполітанське королівство. Також у ньому були прописані умови укладення шлюбу герцога Орлеанського і однієї з дочок Карла з подальшою передачею їм певних герцогств. Крім того, Франциск зобов’язався допомогти Карлу з релігійним розколом. Незадоволені підписанням такого договору залишилися англійський король і турецький султан. Раптова смерть герцога Орлеанського в 1545 році взагалі поставила його під сумнів.

Повна відсутність грошей і військ завели ведеться війну в глухий кут. Тому в 1546 р. Генріх і Франциск підписали мирний договір в Ардре. Згідно нього англійці володіли Булонью до 1544 р., після чого обмінювали графство на певну суму грошей. Генріхом ж обіцялося припинити напади на Шотландію без вагомих на те підстав.

Остання з італійських воєн

Початок бойових дій довелося на море. У 1551 році османами був обложений місто Тріполі. Після до них приєдналися французи. Атака Генріха II (французького короля) на Карла V призвела до того, що турецький султан відправив свої галери в район Західного Середземномор’я. Союзний флот французів і турків пройшовся з розгромом і грабежами практично по всьому узбережжю, а в 1553 році вторгся на Корсику.

Військові дії на суші проходили не так успішно. 5 лютого 1556 року Генріх II і Філіп II підписали угоду, згідно з якою до Іспанії відходив Франш-Конте. Але і цей договір ніхто не збирався довго дотримуватися. Прийдешня Реформація і повне зубожіння скарбниці як у Франції, так і в Іспанії призвели до того, що правителі в 1559 році сіли за стіл переговорів і незабаром підписали Като-Камбрезійський мирний договір.

Останній договір про мир

Като-Камбрезійський світ – два договори, які були підписані в 1559 році в місті Като-Камбрезі і завершили італійські війни. Згідно з першим договором, датованим 12 березня та 2 квітня 1559 року, укладався мир між королевою Англії Єлизавети I і французьким монархом Генріхом II.

Франція за цим договором отримувала приморська фортеця Кале, однак протягом восьми років зобов’язувалася виплатити Англії півмільйона екю.

Другим договором, який був укладений 3 квітня 1559 року, був покладений кінець війні Франції та Іспанії. Основні пункти договору:

  1. Іспанія отримувала володіння Тионвиллем, частиною Люксембургу, Мариенбургом, Монмеди і областями Шароле і Артуа.
  2. Крім того, за Іспанією залишалася практично вся територія Італії.
  3. Франція отримувала контроль над Савойєю, П’ємонтом, Корсикою, маркграфством Салуццо і кількома лотарингскими епископствами.

Наслідки 65 років війни

Головним підсумком італійської війни 1494-1559 рр. стала іспанська гегемонія в Італії. Іспанія перетворилася в провідну державу Європи. Франції ж довелося задовольнятися тими малими територіями, які їй перейшли по Като-Камбрезийскому договором. На лідируючі позиції в Європі вона так і не вибилася з-за ослабили її релігійних воєн. Італія після війни залишилася без впливу на політику Європи.

Єдиним позитивним моментом цієї війни стало те, що більшість солдатів і офіцерів з Франції і Німеччини, повернувшись додому, привнесли в культури своїх країн ідеали гуманізму і Ренесансу, що стало поштовхом до розвитку Відродження.