Красне слівце в традиціях російської мовної культури

Сприйняття кольору в суспільстві залежить від багатьох факторів. Одне і те ж цветообозначение для різних етнічних культур може бути пов’язано як з позитивною конотацією, так і з негативною. Метафоричне, символічне цветообозначение, закрепившееся в мовному свідомості одного народу, буде незрозуміло без коментарів представникам іншого. Переносні значення, які закріпилися за квітами і знайшли відображення в усній народній творчості та у фразеологізмах, у різних мовних культурах можуть відрізнятися.

Символіка червоного руської культурно-історичної традиції

У російському мовному свідомості існує досить великий семантичний діапазон, пов’язаний з прикметником «червоний». Він включає як позитивні, так і негативні конотації, тим не менш, можна говорити про те, що позитивна символіка всіх відтінків червоного руської культурно-історичної традиції все-таки переважає. Був період, коли «червоний» став кольором досить ідеологічно агресивним, але в даний момент він повністю реабілітований: політично заангажованим червоний колір більше не є.

У фольклорі епітет «червоний» традиційно вживався, коли мова йшла про персонажів молодих, красивих і здорових. В казках і билинах у якості еквівалента сучасному «прекрасна панночка» використовували вираз «красна дівиця». Молодець іноді теж бував «червоним», хоча частіше використовувався синонім «добрий»: позитивна оцінка при цьому зберігалася. Той же молодець як позитивний персонаж — «гарненький такий» — з’являвся і в сільських піснях «в червоній рубашоночке».

У магічних обрядах слово «червоний» теж вживалося для досягнення терапевтичного ефекту в змовах і заклинаннях: до сьогоднішнього дня дійшла традиція використовувати обереги саме червоного кольору, що зберегла пам’ять про сакральні функції цього кольору.

У зв’язку з такими хорошими репутаційними ресурсами прикметника «червоний» стає зрозумілим, чому навіть у серйозних дослідницьких роботах у ряді прикладів його використання в позитивному значенні зустрічається і «красне слівце».

Дивіться також:  Хороша жарт - це: 3 секрету смішних жартів

Красномовство і доброслів’я

Автоматичний перенос усього позитивного, що асоціюється з червоним, на цей фразеологічний зворот, не зовсім вірно. З часів Давньої Русі ораторське мистецтво було, насамперед, представлено гомилетикой – церковної риторикою. Саме тоді склався той риторичне ідеал, який в подальшому став характерний для всієї російської мовної культури. Багато в чому на його формування вплинула візантійська традиція, яка, в свою чергу, вела свій початок із Стародавньої Греції. Починаючи з Сократа, головним критерієм зразкової мови стали вважати її істинність. А прикраси, різного роду риторичні фігури сприймалися як спроба заховати істину. Краса лише тоді допускалася в мова середньовічних риторів, коли вона виявлялася в доцільності, функціональності і суворої гармонії, а не в украшенности і красивості.

Саме з того часу повелося з побоюванням ставитися до тих, хто говорить червоно. Поширений нині термін «красномовство» в часи Ярослава Мудрого вважався мало не лайливим. Віталося добре мовлення, благословие, златоустие. Кожна промова повинна була нести добро, виховувати, а не вражати «плетінням словес».

В літературі Давньої Русі також не було чіткої межі між естетикою і етикою, що в подальшому стане співзвучно уявленнями про мистецтво у представників російської класики, зокрема, Льва Толстого. Критерій загальнодоступності і общепонятности щодо риторичного ідеалу для Толстого теж став одним з головних. Він різко відгукувався про всякого роду орнаментальних типах промови: “Коли люди говорять дивно, хитро й червоно, то вони або хочуть обдурити, або хочуть величати. Таким людям не треба вірити, не треба наслідувати їм.»

Для середньовічних авторів оцінка слів, виголошених перед будь-якою аудиторією, залежала від того, чи викликали ці слова в слухачах гідні і моральні почуття, чи ні.

Дивіться також:  Поповнюємо словниковий запас: бухта — це...

Тема сміху, втілює небезпека, неодноразово зустрічалася і в російській класиці. Леонід Андрєєв з’єднує це явище з кольором – теж з червоним: в його знаменитому творі з однойменною назвою червоний сміх стає гіперболізацією образу жаху.

«Красне слівце» асоціювалося з перенесення з фізіологічною реакцією організму, що воно могло викликати – фарбу сорому або збентеження від чогось недостойного або непристойного.

Сміятися, право, не грішно, над всім, що здається смішно

Сучасні словники фразеологізмів не роблять акцент на негативних наслідках, які може зробити «красне слівце» на слухачів, підкреслюючи, що це дотепне, влучне вираження; яскраві виразні слова. У Давній Русі, культура якої була підпорядкована церкві, сміх не тільки не схвалювалося, але асоціювався з диявольським початком. Звичайно, тих, хто дозволяв собі жарти-примовки, засуджували. З тих пір набули поширення прислів’я «Заради красного слівця не пошкодує і батька», «Для красного слівця не пощадить ні матері, ні батька». Вони популярні й сьогодні.

Чуйні до семантики слова В. Ільф і Є. Петров у своєму знаменитому романі «Дванадцять стільців» при характеристиці одного з персонажів – Авесалома Изнуренкова, професійного гумориста, підкреслюють, що він «ніколи не гострив безцільно, заради красного слівця». Під цим терміном в романі розуміються жарти заради жарту.

У сучасне мовленнєвої культури діють менш суворі правила, що регламентують зміст того, над чим можна, а над чим не можна сміятися, у яких обставин робити це доречно, а в яких — ні. Можна сказати, що для вітчизняного комунікативного свідомості щодо «красного слівця» діє принцип, який сформулював ще в кінці 18 століття Н.Карамзін в «Посланні до А. А. Плещееву»: «Сміятися, право, не грішно, над всім, що здається смішно».

Дивіться також:  Що таке last name. Значення поняття