Кримінальне переслідування за заперечення Голокосту

У багатьох сучасних європейських країнах заперечення Голокосту — кримінальне діяння. Воно входить в систему криміналізації в рамках законів про заборону неонацизму і націонал-соціалізму, які існують в деяких країнах, в першу чергу в тих, які постраждали від ідеології і практики націонал-соціалістичних режимів у роки Другої світової війни.

Особливості

Заперечення Голокосту і так переслідувалося в низці держав в рамках існуючих кримінальних кодексів, однак деякі країни прийняли спеціальні закони, які забороняють заперечення саме нацистського геноциду. Як правило, покарання за цей злочин полягає у великому штраф і тюремне ув’язнення. У деяких країнах термін може бути досить великим, наприклад в Румунії, Австрії та Чехії за заперечення Голокосту можна отримати до десяти років позбавлення волі.

Ця заборона найчастіше застосовується в континентальній система права, у якій, на відміну від англосаксонської, свобода слова обмежується набагато сильніше. Наприклад, існують закони, що забороняють розпалювати ненависть до різних груп осіб.

У більшості країн Східної Європи, в яких існує такий закон, заперечення Голокосту пов’язують із забороною заперечення злочину та інших тоталітарних режимів, серед яких згадується і комуністичний. Найчастіше крім кримінального переслідування обвинувачені піддаються соціальної обструкції. Їх звільняють з роботи, відраховані з навчальних закладів, позбавляють наукових звань і нагород. Є навіть випадки фізичного насильства над тими, хто заперечує — фактично це самосуд, знищення їх майна.

Історія питання

Заперечення Голокосту і кримінальна відповідальність за нього вперше згадується в Німеччині у 80-ті роки. У країні тоді активізувалися рухи неонацистів, через що восени 1982 року були внесені відповідні поправки в Кримінальний кодекс. З’явилося кримінальне переслідування за заперечення Голокосту, обвинуваченим загрожувало тюремне ув’язнення на строк до трьох років або штраф. Причому каралося будь-яке публічне заперечення, обілення або вираження солідарності і підтримка націонал-соціалістичного режиму.

Незважаючи на те, що поправки були внесені в 82-му, реальні зміни відбулися лише на початку 90-х років, коли відбулося знамените справа Гюнтера Деккерта. У листопаді 1992 року німецький суд вперше виніс вирок, скориставшись законом про заперечення Голокосту. Деккерта засудили до одного року ув’язнення і штрафу в 100 000 марок за сукупністю злочинів, серед яких — розпалювання національної ворожнечі, образи пам’яті померлих, підбурювання до расової ненависті. Великий резонанс викликав той факт, що його виступи носили антисемітський і відверто провокаційний характер. Підсумком стало прийняття закону про подолання наслідків злочинів, згідно з яким максимальний термін покарання за цими статтями був збільшений до 5 років.

Ситуація в Ізраїлі

В Ізраїлі за заперечення Голокосту відповідальність була введена в 1986 році. Термін ув’язнення за такий злочин тут досі становить до 5 років. При цьому в самому законопроекті були встановлені три ключових правозастосовних обмеження. Законодавець встановив, що при цьому саме по собі історичне дослідження або історичне сумнів, яке ставить на меті розгляд в те, що трапилося, не вважається злочином, навіть якщо проводиться з позицій, відмінних від загальноприйнятих. Головне, щоб була відсутня мета захисту нацистських злочинців і вираження солідарності з ними.

Також в Ізраїлі окремо прописали, що від кримінальної відповідальності за цим законом захищені представники засобів масової інформації, які висвітлюють дану проблематику. Але тільки в тому випадку, якщо все описується чесно і неупереджено, без висловлення солідарності та симпатії ні одній із сторін. До того ж звинуватити по цій статті буде непросто, так як обвинувальний висновок має право направити тільки генеральний прокурор.

Дивіться також:  Прогресивна партія (Російська імперія): програма, лідери, дати підстави та розпуску

З часом подібні законодавчі акти та зміни в Кримінальному кодексі почали вживати і в інших країнах.

Де діє закон?

В даний час відомий перелік країн, де карається заперечення Голокосту. До них відносяться Австрія, Бельгий, Угорщина, Німеччина, Ізраїль, Канада, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словенія, Франція, Чехія та Швейцарія. При цьому заперечення Голокосту в США не карається. За місцевим юридичним мірками вільне вираження поглядів громадянами дозволяється Першою поправкою до американської Конституції. Цікаво, що останнім часом це почали переймати деякі європейські країни. У 2011 році таку позицію з даного питання підтвердив Верховний суд Іспанії, також заперечення не заборонено в деяких скандинавських країнах, зокрема у Норвегії і Данії.

Гучні справи

Нерідко суди за заперечення Голокосту проходять при підвищену увагу громадськості та засобів масової інформації. Наприклад, у Франції перед судом постав відомий політик Жан-Марі Ле Пен, який дотримується націоналістичних поглядів. У 2008 році він був оштрафований на 1,2 мільйона франків за те, що зазначив у своєму публічному виступі, що газові камери були лише одним з епізодів Другої світової війни. Також суд засудив його до трьох місяців в’язниці за поправлення ролі гестапо в Голокост, але вважав, що покарання може бути умовним.

У 1998 році було порушено одразу кілька кримінальних справ на цих підставах у кількох європейських країнах. Засудженим опинився тоді французький філософ і письменник Пиці Гароди. Суд прийшов до висновку, що в своїй книзі «Засадничі міфи ізраїльської політики» він заперечує злочини нацистів, спрямовані проти євреїв.

А швейцарський публіцист Юрген Граф був змушений виїхати з країни, щоб уникнути ув’язнення за серію своїх творів, в яких він заперечує загальноприйняту концепцію Голокосту. Суд засудив його до 15 місяців в’язниці. Граф встиг виїхати з Швейцарії в Білорусію, а потім у Росії, де в даний час працює перекладачем. При цьому його скандальна книга під назвою «Міф про Голокост» заборонена на території нашої країни.

Також серед гучних справ не останнє місце займає вирок британському письменнику Девіду Ирвингу, автору книг з нетрадиційним поглядом на історію Другої світової війни, заперечує Голокост. В Австрії він був засуджений до трьох років в’язниці, провів в ув’язненні 13 місяців, після чого суд замінив йому термін на умовний і депортував з країни.

У 2006 році французький суд засудив до 2,5 років в’язниці німецького хіміка Гермара Рудольфа, що займається дослідженням про газових камерах. Французький письменник Робер Фориссон, який виступив у Тегерані з доповіддю «Огляд Голокосту: глобальне бачення», отримав три місяці в’язниці, заявивши, що у німців не було жодної газової камери, а мільйони туристів в Освенцімі стають свідками масової фальсифікації.

У 2007 році німецький ревизионист Ернст Цюндель отримав п’ять років в’язниці за публікації в Інтернеті, в яких заперечував Голокост. В ув’язненні провів повний термін. У 2009 році на п’ять років був засуджений німецький радикал Хорст Малер, причому без можливості дострокового звільнення. У тому ж році австрійський письменник і журналіст Герд Хонзик був засуджений судом присяжних до п’яти років в’язниці за заперечення Голокосту і пропаганду нацизму. В ході процесу його називали одним з ідеологічних лідерів сучасних європейських неонацистів.

Англійський єпископ Річард Вільямсон був оштрафований в Німеччині на 12 000 євро за свою позицію щодо Голокосту, викладену в інтерв’ю шведським журналістам.

Дивіться також:  Історія Колізею: дата заснування, будівництво, архітектурний стиль. Найвідоміші памятки світу

Російська практика

У Росії ця практика прийшла з Заходу. Серед чинників, що сприяли її поширенню, відзначається масовий антисемітизм, підрив довіри населення до офіційної історіографії, низька інформованість громадян. При цьому основним стримуючим фактором залишається пам’ять про Велику Вітчизняну війну, яка всіляко культивується владою, а також негативне ставлення до нацизму.

Причому на відміну від більшості західних країн в Росії заперечення Голокосту з’явилося тільки після багаторічного замовчування цих нацистських злочинів у часи Радянського Союзу. Тільки з 2003 року ця тема включена в проект державного стандарту освіти, вважається обов’язковою для згадки у всіх підручниках історії.

В СРСР існували окремі публікації та монографії про геноцид євреїв. При цьому Голокост навмисно замовчувалося з ідеологічних мотивів. Вважається, що основною причиною цього був державний антисемітизм. При цьому деякі дослідники наполягають на тому, що Голокост в Радянському Союзі все ж був визнаний: часто цей період обходили мовчанням, як ніби вилучаючи його з історії, не стверджуючи, що нацисти не скоювали злочинів проти євреїв.

Дана практика існувала і на території пострадянської Росії. Це відбувалося із-за слабкого громадянського суспільства та недосконалого законодавства, тривалої боротьби з сіонізмом і політикою антисемітизму, а також через відсутність теми Голокосту в офіційному освіті, поширення і популярності націоналістичних ідеологій.

Ставлення влади

Природно, велику роль у криміналізації даного явища відіграють влади. Восени 2009 року Російська Федерація офіційно засудила спроби заперечення Голокосту, висловлені президентом Ірану Махмудом Ахмадінежадом. Це був один з перших випадків, коли влада офіційно, публічно і однозначно висловилися з даної теми, не ставши її замовчувати, як це робили в часи Радянського Союзу.

Ще раз на цій проблемі зупинився президент Володимир Путін наприкінці 2012 року, коли він був присутній на церемонії відкриття Єврейського центру і музею толерантності. Глава держави зазначив, що будь-які спроби заперечувати Голокост, переглядати роль Росії в перемозі над фашизмом необхідно жорстко присікати. Через два роки Володимир Путін підкреслив, що заперечення фактів переслідувань євреїв нацистами — це злочинна практика.

На початку 2015 року було прийнято спільну офіційну заяву громадських і державних діячів, у якому вони закликали залучати до суворої відповідальності всіх, хто допускає подібні висловлювання, заперечує чи виправдовує діяльність нацистів.

Кримінальний кодекс Російської Федерації

Сучасні дослідники цього питання зазначають, що проникнення ідей заперечення Голокосту в Росії в перший час не зустріло ніякого протидії з боку влади, але не було і зацікавленості. У 2007 році було проведено опитування серед депутатів Державної думи, який наочно продемонстрував несприйняття ними введення спеціальної норми у кримінальному праві, яка б передбачала кримінальну відповідальність на це злочин. Така позиція була практично одностайною. Парламентарії тоді підкреслювали, що проблему слід ставити в один ряд з запереченням всіх без винятку злочинів, скоєних фашистами.

Але вже незабаром після цього почали з’являтися законодавчі ініціативи з даної проблематики. Дані неодноразово вносилися законопроекти у Державну думу, причому в них розглядалося як конкретно Голокост, так і заборону на заперечення інших злочинів, скоєних нацистами. Нарешті, навесні 2009 року з’явився законопроект, що містить конкретні доповнення до Кримінального кодексу Російської Федерації. З’явилося доповнення в конкретній статті за заперечення Голокосту. У КК РФ її номер 354. Вона передбачає кримінальну відповідальність за спроби реабілітації нацизму. При цьому до них відносять заперечення злочинів націонал-соціалістами, схвалення їх діяльності, вчинене публічно. У пояснювальній записці розробники законопроекту пояснювали, що повинна бути відповідна стаття про заперечення Голокосту, дані діяння підлягають обов’язковій криміналізації. Спочатку законопроект зібрав велику кількість негативних відгуків, у результаті він не був прийнятий до 2014 року.

Дивіться також:  Історія Сходу: етапи розвитку, цікаві факти

При цьому в 2013 році з’явився більш масштабний законопроект, який закликав не допустити реабілітації нацизму, в тому числі мався на увазі заборону на заперечення Голокосту в Росії. Стаття, яка повинна була передбачати відповідальність за даний злочин, залишилася незмінною.

У 2014 році в федеральний парламент був внесений перероблений варіант законопроекту 2009 року. Він, зокрема, передбачав кримінальну відповідальність за публічне заперечення історичних фактів, які були встановлені вироком Міжнародного військового трибуналу. Навесні 2014 року законопроект був прийнятий Державною думою, у травні він набув чинності. Згідно статті 354 КК РФ за заперечення Голокосту покладається покарання аж до позбавлення волі строком на п’ять років.

Після прийняття цих поправок у Кримінальному кодексі Росії були заборонені деякі популярні публікації відомих у світі заперечувачів нацистських злочинів. Зокрема, екстремістською була визнана книга «Міф про Голокост». Окремо було зазначено, що будь-які публічні дії, пов’язані з реабілітацією нацистських злочинців, можуть бути сприйняті судом як збудження ненависті або ворожнечі.

Перша справа

У 2017 році стало відомо про порушення першої кримінальної справи в Росії з-за заперечення Голокосту. Її фігурантом став громадський діяч з Пермі Роман Юшков. Увагу правоохоронних органів привернули висловлювання підозрюваного в соціальній мережі, в яких він заперечував відомості про Голокост євреїв під час Другої світової війни. Справу порушили одразу за кількома статтями російського Кримінального кодексу через ознак розпалювання ворожнечі або ненависті, реабілітації нацизму.

Регіональний Центр з протидії екстремізму провів обшук на місці роботи Юшкова місцевому правозахисному центрі, а також за місцем проживання підозрюваного. В результаті з його будинку і офісу було вилучено декілька системних блоків комп’ютерів і ноутбуків, а також інші цифрові носії інформації.

Імовірно, Романа Юшкова взяли за заперечення Голокосту після того, як він розмістив посилання на матеріал на сайті «Русский мир», який закликав євреїв повернути гроші за шахрайство, натякаючи на те, що ніякого Голокосту під час Другої світової війни не було. Підозрюваний розмістив посилання у кількох спільнотах в соціальних мережах «Фейсбук» і «ВКонтакте». Причому супроводив дані посилання коментарями, в яких схвалював зміст цього матеріалу.

Після порушення кримінальної справи Юшков заявив, що це кричущий факт порушення свободи слова. При цьому в самій Пермі він давно вже відомий як досить скандальний активіст. Наприклад, раніше його осудили за публіцистичний текст, в якому він висловлював тривогу з приводу середньоазіатської і кавказької експансії на території Росії. Тоді його засудили до штрафу в розмірі 200 000 рублів, а також заборонили займатися викладацькою діяльністю протягом двох років.

Вирок

Як стало відомо у вересні 2018 року, присяжні засідателі більшістю голосів визнали Юшкова невинним по статті «Реабілітація нацизму». Засідателі прийшли до висновку, що в діях пермського блогера не було складу злочину. При цьому захист Юшкова наполягала ще й на тому факті, що сама стаття, за розповсюдження якої його судили, так і не визнана екстремістських матеріалів. При цьому засідателі визнали обвинувачуваного винним у приниженні людської гідності за національною ознакою за інший його текст.