Напевно, кожна людина, що цікавиться історією зброї та обладунків Середніх віків, чув про міланський обладунок. Фото даної захисту дозволяють оцінити майстерність ковалів 15-16-го століть, зрозуміти, скільки сил і часу вони витрачали на створення одного повного обладунку. Зате він забезпечував максимум можливого захисту, оберігаючи власника від багатьох небезпек в бою – починаючи від стріл, закінчуючи потужним ударом молота або сокири. Тому про нього буде корисно дізнатися більше.
Історія створення
З’явився міланський обладунок в Італії, приблизно наприкінці чотирнадцятого століття (за іншими даними, на початку п’ятнадцятого). Варто відзначити, що в цей час саме Італія стала своєрідним законодавцем моди у сфері створення зброї. Що й не дивно – тут жило досить багато майстрів, які звикли виконувати подібні замовлення. Та й війни нерідко прокочувалися по північній Італії, змушуючи місцевих воїнів всерйоз замислюватися про забезпечення максимального захисту, що дозволяє вижити в самій запеклій рубці.
Кращі майстри, на думку багатьох експертів, жили у Венеції, Мілані (місті, подарив назву новому доспеху) та Флоренції. Вони отримали чималу популярність не тільки в Італії, але і практично по всій Європі. Найчастіше практикувалося виготовлення обладунків безпосередньо в місці, де вони будуть продані. Однак розвиток промисловості (наприклад, поява доменної печі) дозволяло підвищити продуктивність. У хороших майстрів з’являлися надлишки, які чудово йшли на експорт в інші країни – Францію, Німеччину та інші. Про це розповімо трохи пізніше.
Великий вплив на створення міланського обладунку надали нові мечі. Вони еволюціонували протягом багатьох століть. На початку п’ятнадцятого століття меч став саме таким, яким його звикли показувати у фільмах і багатьох книгах. Довгий, досить вузький, із заточуванням на кінці й по всіх гранях, він чудово підходив для рубають і колючих ударів. Лицарі і просто заможні воїни прагнули забезпечити собі максимальний захист – середньому солдату таке було просто не по кишені.
Ну а міланський обладунок забезпечував високий рівень захисту, при цьому порівняно слабо сковував рухи воїна, дозволяючи йому рубатися не тільки коні, але і в пішому строю.
