«Борис Годунов» – реалістична драма пера Олександра Сергійовича Пушкіна, головним героєм якої, як видно з назви, є Борис Годунов – між іншим, абсолютно реальна історична особистість.
Борис Федорович Годунов, фактично, був правителем держави, з 1598 року – російським царем. Особистість цікава, самобутня, виділяється серед інших. Можливо, саме тому російські письменники намагалися втілити його образ у своїх творах. Яким же цей образ вийшов у Олександра Пушкіна?
Тема трагедії, яка червоною ниткою тягнеться через всі сторінки, – це цар і люди. Борис Годунов показаний у творі саме і як проста людина, і як цар, великий правитель. Саме таким чином автор показує його різнобічність, його особисті якості. Спочатку образ представляється позитивним: бажання зробити так, щоб народ був щасливий і задоволений, великий розум, сильна воля. Він щирий, емоційний, але незважаючи на це залишається мудрим і досвідченим політиком. Проте політикам властива холодність і непримиренність…
Здавалося б – ідеальний чоловік, хороший політик, що ще треба? Але народ царя не любить. І причина нелюбові дуже проста. Маючи могутній розум, сильну волю і масу позитивних рис характеру, Борис Годунов допустив одну фатальну помилку, яка все це перекреслила. Він вирішив дотримуватися самодержавства. Таким чином вся влада була в руках царя. Він боровся з родовитим боярством і закріплював селян за поміщиками. Така політика апріорі не могла сподобатися простому люду.
Але найжахливіше, що викликало недовіру у всіх, це те, що Борис Годунов став царем не легально. Не згідно престолонаследованию, а через злочин.
Вбивство младого царевича Дмитра заподіює Борису великі душевні страждання. Але не в цьому корінь усіх його проблем. Борис був царем на роздоріжжі. Олександр Сергійович Пушкін розкрив всі особистісні якості, всі душевні переживання людини. Зробив образ «живим» і «дихаючим».
Загибель цієї людини обумовлена неприйняттям суспільства, жоден клас народу не вважав його своїм. Він витримав революцію в своїй душі, але не зміг провести революцію в суспільство. Народ побачив у ньому деспота, який намагається вбити свій народ. Всі благі справи царя сприймалися народом винятково як спроба приховати свою гниль, пустити пил в очі.
Так Пушкін показав читачам, що причина загибелі цієї людини – втрата віри.
