Головним героєм повісті Чехова “Людина у футлярі” є викладач грецької мова Бєліков. Про нього, через всю повість, веде розмову колега Буркин.
Бєліков постає в оповіданні, як людина закомплексована, повний незрозумілих забобонів. У будь-яку погоду він виходив у калошах, в пальті і з парасолькою. Всі предмети у нього знаходилися в чохлі: ножик для заточування олівця, парасольку і навіть години. Ходив цей громадянин постійно піднятим коміром і від цього здавалося, що та особа він теж ховає у чохол. Сідаючи на візника він завжди просив підняти верх. У Бєлікова постійно було бажання закритися, помістити себе в певний футляр і тим самим захиститися від яких би то ні було зовнішніх впливів. Справжня реальність вселяла в нього страх і жах перед усім новим. Як би виправдовуючи своє нерозуміння цього він завжди говорив про минуле. У поєднанні з усім його поведінкою і викладання стародавніх мов вказувало на певну відстороненість від дійсності.
Головний життєвий лозунг для Бєлікова – це “як би чого не вийшло”. Всяке найменше відхилення від давно усталених правил здатне вивести його з рівноваги. Але незважаючи на свою закомплексованість, за словами Буркіна, Бєлікову вдавалося тримати в напрузі весь місто.
Незабаром переїжджає в місто новий учитель історії Михайло Коваленко з сестрою Варварою. Колеги Бєлікова всіляко намагаються звести його з нею. Однак він не може зважитися на такий відповідальний крок і всього боїться. А коли йому довелося побачити, як Коваленко з сестрою їдуть на велосипедах, так Бєліков взагалі впав в подив. Він не міг уявити, щоб учитель катався на велосипеді.
А що тоді залишається робити дітям?
Тільки на головах стояти, міркував він, намагаючись напоумити Коваленко.
У той день розмова Бєлікова з Коваленко був доведений до сварки і Бєліков виявився спустили зі сходів, де його побачила ввійшла в під’їзд Варя. Герой не міг пережити такої ганьби. Він закривається від світу в своїй кімнаті і захворівши вмирає.
Завершуючи розповідь Буркин каже, що в труні у Бєлікова був дуже веселий вигляд. Мабуть, він був радий тому, що нарешті опинився в такому футлярі, в якому його вже ніхто не потривожить.
