Одним з другорядних персонажів автобіографічного твору є дідусь головного героя Альоші Василя Васильович Каширін.
Письменник представляє його в образі невеликого, сухенького дідка, одягненого в довгу темну одяг, що має рудоволосу бороду, відливає золотом, ніс у вигляді пташиного дзьоба і зелені очі.
Незважаючи на поношений, вицвілий, зім’яту одяг, Василь Васильович виглядає краще і охайніше своїх синів, які носять модні піджаки, шовкові хустки, зав’язані під манишками на шиї.
Характерними відмітними рисами діда є норовливість, упертість, суворість і заздрісність. У розмовах він гордовито і зневажливо ставиться до співрозмовників, намагаючись роздратувати і розсердити оточуючих. Говорячи вдумливо, обережно неголосним голосом. Живуть в будинку діда домочадці відчувають похмуру і важку атмосферу, оскільки вдачу Василя Васильовича жорстокий, яростен і немилосердний.
Дід обожнює нахвалювати власну персону, при цьому висловлюючись гаряче з використанням хвалебних фраз.
Старий байдуже ставиться до своїх близьких, дружині, дітям, онукам, виділяючи лише одного сина Якова. Не гребує дід і застосуванням фізичного насильства над домашнім, починаючи від кулаків і закінчуючи прочуханкою різками, вважаючи це хорошим вихованням. Для онуків, яким дід влаштовував порку в суботні дні, Каширін представлявся самодуром і узурпатором. У будинку часто відбувалися сварки і навіть бійки.
Іноді у старого бувають моменти просвітлення і доброти, він спілкується з онуком, розповідаючи йому свої дитячі спогади, даючи уроки грамоти та листи по церковній літературі. Захворівши, дід, володіючи сильним і владним характером, стає примхливим дитиною, нездатним переносити і терпіти біль.
З роками, наблизившись до вісімдесяти років, дід стає жахливо скупим, підозрюючи всіх навколо в крадіжці і небажанні економити, з-за цього постійно гніваючись, дратуючись і беснуясь. А в один момент дід ділить витрати на домашнє господарство з бабусею, не бажаючи більше її утримувати. Килина Іванівна змушена почати заробляти на харчування, вишиваючи і плетучи візерунки.
У фіналі повісті, зовсім постарівши, дід стає убогим і жалюгідним старцем, заставленим долею випрошувати милостиню і морящим голодом всіх своїх домочадців.
Описуючи образ діда, письменник акцентує увагу на складність людського існування в часи дитинства головного героя.
