Образ і характеристика Руслана в поемі Руслан і Людмила Пушкіна твір

Чудовий воїн на коні
Температура несеться, коле, рубає,
У ревучий ріг, літаючи, трубить…
То був Руслан.

А. С. Пушкін. Руслан і Людмила.

Образ доблесного витязя, який перебував на службі у Великого князя Володимира, добре описаний самим автором. А. С. Пушкін постійно дає Руслану власні характеристики. Вже перша пісня містить вказівки поета на те, що це хоробрий, доблесний князь, але він нетерплячий, запальний. Коли Руслан об’їжджає «старої поле битви» у пошуках підходящих обладунків і меча, ми дізнаємося від Пушкіна, що «князь красень був не млявий». Саме тому витязь ніяк не міг знайти підходящий великий і важкий меч. Руслан, описуваний Пушкіним, безстрашний «витязь знаменитий», «могутній богатир», «в душі герой». У той же час він гордий, наполегливий, палкий, «несамовитий, жахливий» у хвилини гніву.

Проте краще всього образ Руслана розкривають його вчинки, ставлення до інших героїв поеми. З них ми дізнаємося набагато більше про характер молодого князя.

Руслан закоханий у Людмилу, він з нею ніжний, ласкавий:

В забуття солодкому ловить він
Її чарівне дихання,
Посмішку, сльози, ніжний стогін…

Хоробрість Руслана показана в нерівному бою з Головою, в суворих битвах зі злісним Рогдаем, з підступним Чорномором. Коли витязь розметав печенігів, облягали Київ, він ще більше став схожий на билинного богатиря.

Руслан вміє бути щиро шанобливим: так він відноситься до мудрого старця і доброму чарівникові Фіну. Але в той же час молодий князь запальний і задерикуватий. Коли він побачив сплячу Голову, то став лоскотати її ніздрі списом, щоб «таємничий зруйнувати сон». Прокинувшись, Голова грубо й глузливо відрахувала Руслана. Але він відповів їй з «важливістю сердитої»:

Мовчи, порожня голова!..
Я їду, їду, не свищу,
А як наеду, не спущу!

Дивіться також:  Короткий зміст Пушкін Панночка селянка

Перемігши Голову, Руслан почув «благаючий, жалюгідний стогін». Витязь пошкодував її і не став карати. Цей вчинок говорить про благородство і великодушність головного героя. Також великодушно він вступив з Фарлафом, який намагався вбити Руслана і вкрав Людмилу. Молодий князь простив гордовитого крикуна. Також пощадив він і викрадача Людмили Карлу, відрубавши тільки його чарівну бороду і позбавивши здатності чаклувати.

Позитивні герої поеми – Людмила, Фін, Ратмир, Великий князь – дуже цінують Руслана за хоробрість і вірність. Фін називає князя сміливим і добрим витязем, він із задоволенням допоміг йому знайти Людмилу і дав чарівне кільце. Людмила дуже любила свого «милого друга». Ратмір, хоч і був суперником Руслана, але вважав його також хоробрим воїном і називав іншому.

Негативні герої ненавиділи Руслана: Фарлаф і Рогдай – за те, що його обрала Людмила; Наїна – за те, що йому допомагав Фін, Карла – тому що боявся відплати. Але вся їхня ненависть була переможена мужністю і благородством Руслана.

Олександр Сергійович любив свого героя. Поет створив образ молодого билинного богатиря, але наділив його і своїми рисами. Пушкін писав цей твір у 18-20 років. В цей час він теж був задерикуватий, запальний, нетерплячий, хоробрий (сучасники розповідають про численних дуелях поета). Також поет відчував потребу бути великодушним і «милість до занепалим закликав». Напевно, саме тому казковий богатир Руслан вийшов таким живим і безпосереднім.

Поема Олександра Сергійовича Пушкіна «Руслан і Людмила» дуже цікава, але не зовсім однозначна. Багато хто вважає, що вона написана для дорослих. Сам поет присвятив свою працю красуням, яких назвав «душі моєї цариці». У свій час поема справила справжній фурор, причому не стільки через сюжету, скільки із-за складу, яким вона була написана. Для неї характерний живий, легкий, невимушений, чудовий мову. До Пушкіна ніхто не писав так героїчні поеми. Тому не дивно, що Василь Андрійович Жуковський, прослухавши її, подарував молодому поетові свій портрет і підписав її: «Учню від переможеного вчителя». Поема стала новою сторінкою російської літератури.

Дивіться також:  Генерал Андрій Карлович у романі Капітанська дочка Пушкіна твір