Пенітенціарна педагогіка — це процес діяльності, спрямований на виправлення осіб, які вчинили злочин, і засуджених

Пенітенціарна педагогіка – це галузь педагогіки, яка вивчає діяльність по виправленню підлітків, які скоїли якийсь злочин. Цій сфері педагогіки приділяється особлива увага. Об’єкт пенітенціарної педагогіки – це виховна система органів, які виконують покарання. Від правильності підбору методів і прийомів залежить кінцевий результат перевиховання.

Пенітенціарна педагогіка вивчає особливості і закономірності перевиховання і виправлення засуджених у параметрах виконання кримінального покарання.

Специфіка

Серед важливих критеріїв цієї галузі педагогіки необхідно відзначити виправлення засуджених. Завдання пенітенціарної педагогіки полягають у виправленні поведінки і свідомості людей, що робили злочини. Даний процес є цілеспрямованим, іноді жорстким управлінням їх життям та діяльністю.

Пенітенціарна педагогіка – це галузь педагогіки, яка розглядає виправлення у вигляді підсистеми всієї сфери виховання, що склалася в суспільстві.

Принципи виховання

Специфічні принципи виховання у пенітенціарній педагогіці:

  • гуманне ставлення викладача до засудженим у поєднанні з підвищеною вимогливістю;
  • виправлення особистості в суспільно корисній діяльності, в колективі;
  • залучення в процес перевиховання громадськості.

Вона розглядає зв’язок всіх елементів системи виправлення та вплив специфіки місць позбавлення волі на виправлення людини.

Етапи перевиховання

У пенітенціарній педагогіці і психології окрема увага приділяється підбору етапів виправного процесу:

  • первісного;
  • адаптаційного;
  • основного;
  • заключного.

Групи і колективи засуджених у процесі спільної діяльності надають один на одного позитивний вплив, що призводить до виправлення.

Сучасні тенденції виправної педагогіки пов’язані з створенням системи педагогічних і соціальних впливів на засуджених, підготовкою кадрів для роботи у виправних установах.

У завдання пенітенціарної педагогіки входить профілактика правопорушень з боку осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Дослідженням проблем такого плану довгий час займалися співробітники Мін’юсту РФ і МВС РФ, а результати призначалися тільки для службового використання. Тому в полі зору опинилися тільки питання, пов’язані з організацією виховної роботи, а психологічні особливості різних категорій засуджених без належної уваги.

Історія розвитку

Пенітенціарна педагогіка – це спосіб виховання і розвитку, який з’явився досить давно. Проблеми, що стосуються виправлення злочинців протягом кількох століть хвилювали людство. Виправна пенітенціарна педагогіка знайшла відображення в працях і думки Сократа, Конфуція, Аристотеля, Демокріта. Вони актуальні і в даний час.

Пенітенціарна педагогіка – це розділ педагогіки, значимість якого була визнана і радянською владою. Питання, що стосуються морального виправлення злочинців, обговорювалися ще під час правління Катерини II. Саме тоді в нашій країні з’явилася пенітенціарна педагогіка. Поняття даної педагогічної галузі згадується в «Наказе», виданому в 1767 році. Тут імператриця піднімала питання про значимість співчуття до ув’язнених, вона закликала внести в темниці «людинолюбство і жалість».

Малолітніх злочинців, які відбувають покарання, не просто стали рятувати від пороку і нужди, але і виховувати за певною методикою.

Дивіться також:  Кращі університети Швеції, система освіти, плюси і мінуси

Поступово з’явилися основні категорії пенітенціарної педагогіки, сформувалася її методологічна основа.

Істотний вплив на виховну систему, застосовувану у виправних закладах, надали демократичні і гуманістичні настрої у педагогіці кінця XIX – початку XX століття.

Проблемами, що стосуються злочинності, займалися російські демократи Н.Р. Чернишевський, В. Р. Бєлінський, А. Н. Радищев. Не залишили це питання без уваги і письменники – гуманісти Ф. М. Достоєвський, Л. Н. Толстой А. П. Чехів. Біля витоків формованої пенітенціарної педагогіки того часу був А. Я. Герд. Система кримінальних відносин держави з неповнолітніми громадянами, яка була побудована на каральної основі, суперечила суспільним вимогам і запитам часу. Це сприяло підвищенню виховних функцій стосовно неповнолітніх порушників закону.

У моральне виховання включався весь педагогічний персонал виправної установи, які задіяли, цілу систему різних заходів. Істотний внесок у розробку програм по перевихованню внесли Н.Д. Сергієвський, Н.С. Таганцев, В. А. Ісаєв, С. В. Познишев, А. А. Жижиленко.

Радянський час

Спочатку минулого століття створення в Росії системи виправних установ здійснювалося на базі теоретичних робіт наукових і державних діячів тієї епохи М. І. Калініна, Ф. Е. Дзержинського, Н.До. Крупської, В. О. Куйбишева, А. В. Луначарського.

В КК 1922 року основною метою покарання вважалося перевиховання і виправлення засудженого. Даний процес мав практичне і теоретичне значення, тому був необхідний повний збірник завдань і задач з пенітенціарної педагогіки.

Тенденція до гуманізації основних цілей покарання простежується у виправно-трудовому кодексі РРФСР, прийнятому в 1924 році. В Росії, і за її межами, питаннями вдосконалення пенітенціарних систем займалися М. Р. Детков, С. В. Познишев, Р. А. Аванесов.

Система А. С. Макаренко

Він став основоположником радянської пенітенціарної педагогіки. Спадщина А. С. Макаренко застосовується не тільки в нашій країні, але і за її межами. Виправлення як мета кримінального покарання – це основна ідея виховного дії на правопорушника, висунута Макаренко.

Після амністії 1953 року знову були підняті питання, що стосуються гуманного перевиховання у колоніях і таборах. Окрема увага приділяється посиленню організаторської діяльності в області перевиховання і виправлення ув’язнених.

У другій половині минулого століття пенітенціарна педагогіка стала окремою галуззю педагогічної науки. У цьому процесі взяли участь Н.А. Стручків, В. А. Каиров, Б. З. Утєвський. Серед найбільш відповідних організаційних форм середовища засуджених розглядалися загони. При їх комплектуванні застосовувався виробничий принцип: «загін – ядро виховної діяльності з засудженими» був закріплений на відомчому рівні. Начальник загону виконував функцію вихователя, саме на нього покладалася відповідальність за процес перевиховання і розвитку правопорушників.

Дивіться також:  Ідентифікація ризиків: основні поняття, оцінка та методи визначення

В кінці ХХ століття управлінські структури були реорганізовані. З 1998 року кримінально-виконавчу систему МВС включили в Міністерство юстиції РФ. Це сприяло позитивним змінам у гуманізації умов відбування підлітками покарань, і позитивно відбилося на виховної та соціальної роботи з даними категоріями.

Сучасні тенденції

З ними можна ознайомитися в книзі Зауторова Е. В. «Пенітенціарна педагогіка». В даний час зроблена спроба створити нову концепцію перевиховання. В ній виділені основні чинники, які зумовлюють доцільність зміни виховного процесу в межах виправної установи. Так, одним з таких факторів є підвищення уваги до особистості порушників, залучення їх у процес соціалізації.

Відзначається актуальність створення всередині виправних колоній повноцінної психологічної служби, підбору ефективних виховних засобів. Окрема увага приділяється необхідності включення в процес перевиховання всіх служб, наявних у виправній установі.

На перший план ставиться значущість психологічних, соціальних, педагогічних проблем з метою ресоціалізації особистості підлітків, що відбувають покарання. Проблеми застосування освітнього фактора в рамках виправної діяльності розглядаються в роботах М. А. Галагузовой, Ст. Л. Васильєвої, Е. Я. Тищенко, А. Ф. Сизого. Для якісного виховання засуджених необхідно користуватися всіма досягненнями педагогіки в пенітенціарній установі.

Особливості виправного процесу

Книга Зауторова «Пенітенціарна педагогіка» містить мету, засоби, методи, закономірності виховного процесу. Процес виправлення за своєю суттю є закономірністю дій, у межах яких здійснюється соціалізація правопорушників.

Закономірність передбачає відображення істотних, об’єктивних, загальних, повторюваних при конкретних умовах взаємозв’язків. В якості наукових законів вони визначаються в наступних випадках:

  • при чіткій фіксації об’єктів, між якими розглядається зв’язок;
  • при проведенні дослідження виду, форми, характеру зв’язку;
  • при встановленні меж такого зв’язку.

Педагогічні закономірності визначають сутність процесу, відображають тенденції і логіку розвитку, являють собою основу наукового пізнання, практичної діяльності в сфері навчання, освіти, виховання.

В. М. Літвішков «Пенітенціарна педагогіка» – книга, в якій вказані основні ідеї методики перевиховання засуджених.

Вимоги до вихователів

Працівник виправних установ, що займається реалізацією виховних функцій, зобов’язаний знати:

  • причини внутрішніх і зовнішніх, суб’єктивних і об’єктивних протиріч;
  • витоки і наслідки службових і педагогічних помилок, що призводять до появи подібного протиріччя.

Він зобов’язаний аналізувати і раціонально оцінювати зовнішні і внутрішні умови, в рамках яких здійснюється процес виховання, а також підбирати шляхи, варіанти вирішення та усунення виявлених суперечностей.

Принципи виправної діяльності розглядають у трьох аспектах:

  • в якості початкового, основного положення теорії, науки, вчення, світогляду — теоретичний;
  • як внутрішнє переконання людини, що визначає його ставлення до реальності, характеризує норми діяльності і поведінки — психологічний;
  • в якості основи дії виправного механізму — практичний.
Дивіться також:  Прикладна етика - це... Поняття і види прикладної етики, фактори формування, структура та проблеми

Педагогічні вимоги являють собою основні ідеї, застосування яких сприяє максимальному досягненню поставлених педагогічних цілей. Серед них:

  • комплексність;
  • обов’язковість;
  • рівнозначність.

Принципи виправлення засуджених є основними ідеями, вихідними методологічними положеннями, що випливають з особливостей, сутності, закономірностей виправлення, які визначають спрямованість і зміст педагогічної діяльності суб’єктів.

Пенітенціарна педагогіка є однією із галузей у системі педагогічних наук, вона використовує загальноприйняті принципи: гуманізації, природосообразность, демократизацію, культуросообразность, цілісність.

Принципи виправлення є певними орієнтирами, застосовуваними вихователями виправної організації для досягнення поставлених педагогічних цілей в мінімальні терміни, з незначними витратами коштів і сил. Вони сприяють підвищенню ефективності педагогічного процесу. Класифікація таких принципів була запропонована А. В. Зубковим, М. Р. Стуровым.

В групу, яка визначає зміст і напрям виправного процесу засуджених, включають:

  • цілеспрямованість;
  • відповідність форм, засобів, методів впливу морального, гуманістичної спрямованості виправного процесу;
  • зв’язок процесу з реальним життям;
  • дотримання законності у рамках виховної діяльності

В групу, яка характеризує педагогічну діяльність працівників виправних установ, включають:

  • залучення засуджених до суспільно корисну роботу;
  • створення колективістських відносин у середовищі засуджених;
  • з’єднання гуманності і справедливості з вимогливістю до засуджених;
  • облік позитивних якостей особистості в межах виправного процесу;
  • комбінований підхід до виховання.

Висновок

Серед відмінних параметрів, якими характеризується перевиховання підлітків в рамках кримінально-виконавчої системи, виділяють дотримання правових норм та використання педагогічного процесу в конкретних часових рамках. Саме вплив на перевоспитываемого людини виконується в певному педагогічному режимі, не передбачає публічності, характер діяльності є строго індивідуальним.

Виховну роботу виконують фахівці виправної установи, які мають відповідну кваліфікацію та досвід роботи.

Параметри педагогічного і психологічного впливу визначаються законодавством, чинним у країні. При виборі методів перевиховання, педагог враховує мету і завдання процесу, особистісні та індивідуальні особливості перевоспитываемого, а також ті умови, в рамках яких здійснюється виховний процес.

В даний час виділяють цілу групу методів педагогічного впливу на засуджених: корекції поведінки, переконання, організації діяльності.

Наприклад, до першої групи відносять виклад, роз’яснення, повчання, переконання, навіювання, доказ і спростування. Для методу організації поведінки характерно доручення, інструктаж, вправа, наслідування, показ, наказ. Корекція поведінки засуджених здійснюється за допомогою довіри, схвалення, попередження, зауваження, стягнення, заохочення.

Підбір певних виховних прийомів здійснюється з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей перевоспитываемого підлітка. Особливу увагу в даній галузі педагогіки приділяється застосуванню фізичної праці як способу впливу на особистість засудженого. Крім роз’яснювальних бесід і лекцій, їм пропонується робота, виконання якої пов’язано з фізичними навантаженнями. При якісному виконанні поставленого завдання, засуджений стимулюється похвалою, в іншому випадку йому пропонується повторне завдання.