Радянський народ: культура, побут, освіта, фото

Радянський народ — це громадянська ідентичність мешканців СРСР. У Великій радянській енциклопедії його визначали як соціальну, історичну та інтернаціональну спільність людей, які мають єдину економіку, територію, культуру, яка є соціалістичної за своїм змістом, загальну мету, яка полягає у побудові комунізму. Ця ідентичність була втрачена в результаті розпаду Радянського Союзу. В даний час ніякої заміни для неї знайти так і не вдалося.

Поява поняття

Сам термін «радянський народ» з’явився і став активно використовуватися вже в 1920-ті роки. У 1961 році про сформованої нової історичної спільності людей у своєму виступі на XXII з’їзді КПРС заявив Микита Хрущов. В якості відмітних рис їм були відзначені загальна соціалістична батьківщина, єдина економічна база, соціально-класова структура, загальний світогляд і мету, яка полягає у побудові комунізму.

У 1971 році радянський народ був проголошений підсумком ідейної єдності всіх верств та класів, які населяли територію СРСР. Саме поняття активно подпитывалось спільними досягненнями, в числі головних вважалися перемога у Великій Вітчизняній війні і освоєння космосу.

Загрузка...

Друга Світова війна

Перемога радянського народу над фашизмом стала важливим об’єднуючим чинником, який намагаються використовувати для підняття патріотичного духу і в сучасній Росії.

Одним з головних свят став День Перемоги, який щороку відзначається 9 травня. Цікава його історія, так як відразу після війни неробочим днем він залишався лише до 1947 року. Після цього офіційний вихідний був скасований і перенесений на Новий рік.

За деякими поширеними версіями, дана ініціатива виходила від Сталіна, якому не подобалася популярність маршала Жукова, який фактично уособлював собою перемогу у війні.

Звичні в наш час атрибути свята перемоги радянського народу формувалися протягом багатьох років. Наприклад, парад відбувся 24 червня 1945 року, після цього не проводився близько 20 років. Все це час святкові заходи, присвячені перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні, обмежувалися салютом. При цьому свято відзначала вся країна разом з ветеранами, не звертаючи уваги навіть на відсутність офіційного вихідного.

За Сталіна і Хрущова свято перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні відзначався практично за одним сценарієм. У центральних газетах з’являлися святкові передовиці, проходили урочисті вечори, а в усіх великих містах країни давали салюти, що складаються з 30 артилерійських залпів. При Хрущові перестали вихваляти при цьому Сталіна, а також полководців, з якими генеральний секретар був у сварці.

Перший ювілей великої перемоги радянського народу у 1955 році був звичайним робочим днем. Військовий парад не проводився, хоча у великих містах були організовані урочисті збори. Відбулися масові гуляння в парках і на площах.

Другим за значенням святом для всього радянського народу День Перемоги став тільки в 1965 році, коли відзначали 20-річчя розгрому фашистської армії (найбільш значущим святом все ж залишалася річниця Жовтневої революції).

За Брежнєва в ритуал 9 травня були внесені суттєві поправки. Стали проводити парад Перемоги на Червоній площі, а потім урочистий прийом в Кремлівському палаці з’їздів, 9 травня стало офіційним вихідним днем, в 1967-му була відкрита могила невідомого солдата.

З тих пір масштаб святкування постійно наростав. З 1975 року почали проводити хвилину мовчання по всій країні рівно о 18.50. З 60-х років з’явилася традиція влаштовувати паради не тільки в Москві, але у всіх великих містах Радянського Союзу. Вулицями проходили військові і курсанти, організовувалися покладання квітів та мітинги.

Значення

Для національної ідентичності мала велике значення перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Сама Друга світова війна стала найважчою і найбільшою в історії всього людства. У ній взяли участь понад півтора мільярда осіб, жителів 61 держави планети. Загинули приблизно п’ятдесят мільйонів.

При цьому основний удар на себе прийняв саме Радянський Союз. Ця війна для радянського народу стала можливістю згуртуватися перед нависає загрозою знищення і поневолення. Вважається, що основними джерелами перемоги стали мужність і героїзм солдатів і офіцерів Червоної армії, а також трудовий подвиг працівників тилу і мистецтво полководців: Жукова, Конєва, Рокоссовського, Василевського. Перемозі сприяла і допомогу союзників — військова і матеріально-технічна. Прийнято стверджувати, що важливу роль у війні для радянського народу мала комуністична партія, до якої була довіра.

Почавши війну проти СРСР, Гітлер сильно розраховував, що в багатонаціональній країні виникнуть серйозні протиріччя і конфлікти на цьому грунті. Але ці плани провалилися. У роки війни було сформовано близько вісімдесяти національних дивізій, а незначне число зрадників зустрічалося серед представників всіх народів без винятку.

Дивіться також:  Марія Медічі: біографія, особисте життя, роки правління, політика, фото

Варто відзначити, що народи Радянського Союзу в роки війни перенесли важке випробування, коли деякі стали виселяти з предковічних земель за надуманими звинуваченнями. У 1941 році така доля спіткала німців Поволжя, в 1943 і 1944 роках — чеченців, калмиків, кримських татар, інгушів, балкарців, карачаївців, греків, болгар, корейців, поляків, турків-месхетинців.

Забувши про ненависть до більшовиків, в рухах Опору в різних країнах Європи проти фашистської Німеччини билися представники Білого руху, наприклад, Мілюков і Денікін, які виступили проти співпраці з німцями.

Значення перемоги радянського народу полягає у збереженні незалежності і свободи Радянського Союзу, розгром фашизму, розширення кордонів СРСР, зміну соціально-економічного ладу в багатьох країнах Східної Європи, порятунок Європи від фашистського ярма.

Ключовими джерелами перемоги у Великій Вітчизняній війні радянського народу стали згуртування народних мас і героїзм, зростаюче військове мистецтво командирів, полководців і політпрацівників Червоної армії, єдність тилу і фронту, можливості централізованої директивної економіки, які спиралися на могутні природні та людські ресурси, героїчна боротьба підпілля і партизанських з’єднань, організаторська діяльність комуністичної партії на місцях. Тільки завдяки цьому вдалося перемогти радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

При цьому ціна перемоги виявилася висока. Усього загинуло близько тридцяти мільйонів жителів СРСР, фактично була знищена третину національного багатства, зруйновано понад півтори тисячі міст, близько сімдесяти тисяч сіл і сіл, знищено фабрики, заводи, шахти, кілометрів залізничних шляхів. Значно скоротилася частка чоловічого населення. Наприклад, з представників сильної статі 1923 року народження в живих залишилися тільки три відсотки, що протягом ще довгого часу мало вплив на демографічну ситуацію.

При цьому Йосипом Сталіним ця війна була використана у власних цілях. Він зміцнив і так існувала в країні тоталітарну систему, подібні режими були встановлені в деяких країнах Східної Європи, які фактично опинилися під контролем Радянського Союзу.

Герої різних національностей

Підтвердженням того, що свій внесок у перемогу принесли представники різних національностей, служить і список героїв Радянського Союзу. Серед людей, які отримали це звання за підсумками Великої Вітчизняної війни, були вихідці фактично з усіх народів, що жили на території СРСР.

Всього за період війни цим званням були нагороджені 11 302 людини. Герої Радянського Союзу — представники різних народів. Найбільше росіян — майже вісім тисяч осіб, більше двох тисяч українців, близько трьохсот білорусів. При цьому були представники різних народів героями Радянського Союзу.

Ще 984 звання припали на інші нації. З них 161 татарин, 107 євреїв, 96 казахів, дев’яносто грузин, 89 вірмен, 67 узбеків, 63 мордвина, 45 чувашів, 43 азербайджанця, 38 башкирів, 31 осетин, 18 марійців, 16 туркменів, по п’ятнадцять таджиків і литовців, по дванадцять киргизів і латишів, за десять удмуртів і комі, десять естонців, вісім карелів, по шість адигейців і кабардинців, чотири абхаза, два молдаванина і якута, один тувінец.

Ці списки були відомі, але в них завжди були відсутні представники кримських татар і чеченців, які були репресовані. Але були й представники цих народів героями Радянського Союзу. Це шість чеченців і п’ять кримських татар, причому Аметхан Султан був удостоєний цього звання двічі. В результаті представників практично всіх народів серед героїв Радянського Союзу можна зустріти.

Загрузка...

Народи СРСР

За підсумками перепису 1959 року було встановлено, що на території країни проживає понад 208 мільйонів чоловік. При цьому в перепису було виділено 109 великих народів Радянського Союзу, а також безліч невеликих. До останніх були віднесені ягнобцы, талиші, памірську таджики, кризи, бацбийцы, будугцы, хиналугцы, долганы, ливы, ороки і багато інших.

Чисельність 19 народів в СРСР перевищувала один мільйон чоловік. Переважна більшість жителів були росіянами (близько 114 мільйонів) та українцями (приблизно 37 мільйонів). При цьому були окремі народи, чисельність яких не перевищувала однієї тисячі осіб.

Культура

Культури в країні приділяли особливу увагу. В історії радянської культури можна виділити кілька яскравих напрямків, заклали її основи. Це російський авангард, який став одним з напрямів модернізму в нашій країні. Його розквіт прийшов на кінець Російської імперії і народження нової держави — 1914 — 1922 роки. В російському авангарді виділяють кілька напрямів: це абстракціонізм Василя Кандинського, конструктивізм Володимира Татліна, супрематизм Казимира Малевича, органічне напрямок Михайла Матюшина, кубофутуризм Володимира Маяковського.

Дивіться також:  Колезький секретар - цивільний чин в Табелі про ранги

У середині 50-х років почався рух у вітчизняному мистецтві, переважно в поезії і живопису, яке відоме як другий російський авангард. Його появу пов’язують з відлигою 1955 року і Шостим Світовим фестивалем молоді і студентів, який відбувся в 1957 році в Москві. Його найбільш яскравими представниками серед художників стали Ерік Булатов, Елій Белютин, Борис Жутовской, Люціан Грибків, Володимир Зубарєв, Юрій Злотник, Володимир Немухін, Ілля Кабаков, Анатолій Сафохин, Дмитро Плавинский, Борис Турецький, Тамара Тер-Гевондян, Володимир Яковлєв.

З Радянським Союзом міцно асоціюється соціалістичний реалізм. Це художній метод, який займав провідне місце в більшості країн соцтабору. Він представляв собою усвідомлену концепцію людини і світу, яка була обумовлена боротьбою за створення соціалістичного суспільства. Серед його принципів були ідейність, народність і конкретність. Наприклад, в самому СРСР до соціалістичних реалістів відносили й багатьох зарубіжних авторів: Луї Арагона, Анрі Барбюса, Бертольта Брехта, Мартіна Андерсена-Нексе, Анна Зегерс, Йоганнеса Бехера, Пабло Неруду, Марію Пуйманову, Жоржі Амаду. Серед вітчизняних авторів виділяли Юлію Друніну, Максима Горького, Миколи Носова, Миколи Островського, Олександра Серафимовича, Костянтина Симонова, Олександра Фадєєва, Костянтина Федіна, Михайла Шолохова, Володимира Маяковського.

У 70-ті роки в СРСР з’явилося напрям постмодерністського мистецтва, відоме як соц-арт. Воно було покликане протистояти існувала в той час офіційної ідеології. По суті, це була пародія на офіційне радянське мистецтво, а також образи, що існувала в той час масової культури. Представники цього напряму переробляли і використовували одіозні символи, кліше і образи радянського мистецтва, часто в эпатирующей і провокативній формі. Його винахідниками вважаються Олександр Меламід і Віталій Комар.

Культурна революція

На культуру радянського народу вплив надав комплекс заходів, який був спрямований на докорінну перебудову ідеологічної життя суспільства. Його метою стало формування нового типу культури, яка передбачала спільне будівництво соціалістичного суспільства. Наприклад, збільшення серед інтелігентів представників пролетаріату.

Сам термін «культурна революція» з’явився ще 1917 року, Ленін вперше його використав у 1923-м.

Її основою стало відокремлення церкви від держави, видалення з системи освіти предметів, пов’язаних з релігією, головна задача полягала у впровадженні принципів марксизму і ленінізму в особисті переконання великого радянського народу.

Освіта

У Радянському Союзі освіту було безпосередньо пов’язано з формуванням якостей особистості і вихованням. Радянська школа була покликана не тільки навчати і давати відповідні знання, але й формувати комуністичні переконання та погляди, виховувати підростаюче покоління в дусі патріотизму, високої моральності і пролетарського інтернаціоналізму.

При цьому вважається, що освіта в СРСР було одним з кращих в світі, що заклало основи формування великого радянського народу.

Цікаво, що його принципи були сформульовані ще в 1903 році в програмі соціал-демократичної партії. Передбачалося безкоштовне загальне освіта для дітей обох статей до 16 років. На самому початку належало вирішити проблему неграмотності, так як читати і писати не вміла значна частина населення, в основному селяни. Вже до 1920 році навчити грамоті вдалося близько трьох мільйонів чоловік.

На підставі декретів 1918 і 1919 років в системі освіти відбулися корінні зміни. Були заборонені приватні школи, запроваджено безплатне і спільне навчання, школи відокремлені від церков, скасовані фізичні покарання дітей, з’явилися основи системи суспільного дошкільного освіти, були вироблені нові правила прийому у вищі навчальні заклади.

У роки Великої Вітчизняної війни були зруйновані і фактично знищено близько 82 тисяч шкіл, в яких навчалися приблизно п’ятнадцять мільйонів чоловік. В 50-е роки число учнів значно знизилася, так як вся країна перебувала в демографічній ямі.

Конституція СРСР 1977 року закріпила право кожного громадянина на безкоштовну освіту на всіх рівнях — від початкової до вищої. Відмінникам навчання в інститутах і університетах була гарантована стипендія від держави. Також було гарантовано працевлаштування за спеціальністю кожному випускнику.

У 80-ті роки була проведена реформа, результатом якої стало запровадження одинадцятирічного середньої освіти. При цьому навчання передбачалося починати з 6-річного віку. Правда, ця система проіснувала зовсім недовго, вже у 1988 році професійне навчання у дев’ятому та десятому класах визнали необов’язковим, отже, відпала необхідність та профільного навчання в сьомому і восьмому класах.

Радянський побут

Радянський спосіб життя — це поширене ідеологічне кліше, яке позначало типову форму групового та індивідуального життя. По суті, це економічні, соціальні, культурні та побутові обставини, які були характерні для переважної більшості радянських громадян.

Дивіться також:  Архітектор Петро Дмитрович Барановський: біографія, особисте життя і фото

Важливою частиною радянського побуту були свята. Про один з найголовніших ми вже детально розповіли в цій статті. Також велике місце в житті радянських громадян займали Новий рік, Свято весни та праці-1 травня, День Великої Жовтневої соціалістичної революції, День прийняття конституції, день народження Леніна та багато інших.

Побут будь-якого народу наочно характеризує рівень споживання. Вважається, що вершиною споживчого ідеалу для середнього класу протягом багатьох років залишалися автомобіль, холодильник та меблі. При цьому особисте авто для більшості жителів ще 60-х років залишалося недозволеною розкішшю, придбати яку можна було тільки на нетрудові доходи.

Мода була під контролем радянської влади. Практично відразу після перемоги Жовтневої революції одяг прагнули робити більш простий і невигадливої, ніж вона була навіть у часи Російської імперії. Однією з головних новинок 20-х років став спортивний конструктивізм.

У 30-ті роки відбувся певний відкат у моді до імперських часів. Строкаті і яскраві кольори витісняють темні і однотонні, жінки поголовно починають освітлювати волосся. У часи хрущовської відлиги в СРСР проникає західний стиль, з’являється субкультура стиляг, які одягаються просто зухвало.

У 70-х стильними вважаються індійське сарі і джинси. Серед інтелігенції починається активне носіння штанів-«штанів» в наслідування культовому американському письменникові Ернесту Хемінгуею. На початку 80-х трикотажну та джинсовий одяг витісняють блискучі і атласні тканини, в моду входить хутро.

Культурні уподобання

Побут радянських громадян багато в чому визначали культурні запити. Зокрема, література, кінематограф, телебачення і преса. Наприклад, офіційна історія саме радянського кінематографа почалася в 1919 році, коли був прийнятий декрет про націоналізацію кинодела.

У 20-ті роки в радянському кіно було багато новаторів, можна сказати, що воно розвивалось в ногу з часом. Особливо цінувалися роботи Сергія Ейзенштейна і Дзиги Вертова, що вплинули на це мистецтво у всьому світі. Партійне керівництво активно займалася просуванням кіноіндустрії, вже в 1923 році в кожній республіці було доручено створити національні кіностудії. У 1924 році вийшов перший радянський фантастичний фільм — це була стрічка Якова Протазанова «Аеліта», екранізація однойменного роману Олексія Миколайовича Толстого.

Незабаром після Другої світової війни Радянський Союз вступив у ідеологічне протистояння із західним світом, яке фактично тривало до кінця 80-х років. У той час кіноіндустрія опинилася на хвилі успіху, кінотеатри були переповнені, галузь приносила значний дохід державі. В період відлиги стилістика дещо змінилася: зменшилась кількість пафосу, фільми стали більше відповідати турбот і потреб звичайних людей.

Тоді ж прийшов і світовий успіх. У 1958 році військова драма Михайла Калатозова «Летять журавлі» стала єдиною вітчизняної картиною, яка завоювала Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю. В 1962-м «Золотого лева» на Венеціанському фестивалі виграла драма Андрія Тарковського «Іванове дитинство».

Цікаво, що радянські кінематографісти активно співпрацювали не тільки з представниками соціалістичних держав. Часто вдавалися досить успішні спільні проекти. Першим з них вважається радянсько-фінська казка Олександра Птушка «Сампо», яка вийшла на екрани в 1959 році.

Радянська печатку мала значно більший вплив на масову свідомість громадян, ніж сучасні газети. Всі центральні видання були заповнені високопрофесійними журналістами. Особлива увага приділялася економічним і політичним новинам, які готувалися людьми з відповідною освітою і знаннями. У центральних видань була розгалужена мережа власних кореспондентів в усіх частинах планети.

Спеціалізовані журнали існували практично в кожній сфері суспільного життя. Наприклад, це видання «Радянський спорт», «Театр», «Кіно», «Наука і життя», «Юний технік». Існували спеціалізовані засоби масової інформації для різних віків: «Піонерська правда», «Мурзилка», «Комсомольская життя».

В кожній редакції діяв відділ листів, велася активна робота з читачами, як правило, вони сигналізували про несправедливість керівництва на місцях. З найбільш гострих тем кореспонденти виїжджали на місце, щоб зробити докладний матеріал. На критичні статті місцеві влади були зобов’язані реагувати.

При цьому за своїм поліграфічним рівнем радянські видання значно поступалися західним.

Радянське телебачення з’явилося в 1931 році. Саме тоді відбулась перша експериментальна передача, вона була ще без звуку. У 1939-му відкрився Московський телецентр. Великою популярністю користувалися прямі трансляції Центрального телебачення, коли біля екранів збиралося величезну кількість глядачів. Найбільш рейтинговими були спортивні свята в Лужниках, спортивні змагання, святкові концерти і урочисті засідання, в 60-ті роки регулярно в прямому ефірі влаштовувалися зустрічі з космонавтами.

Дивіться також: