Сучасний російський алфавіт з’явився в результаті реформи російської орфографії 1918 року, більш відомої як «декрет Луначарського». Грандіозні зміни правопису були необхідні і готувалися давно (ще за царя), але реформа сприймалася в дусі часу, тобто як революційна. Тому навколо лінгвістичних питань розгорілася неабияка дискусія, в якій брали участь і політики, і філософи, і філологи. Ювілей (100 років реформи російської орфографії в 2018) спонукав повернутися до цієї теми.
Короткий екскурс в історію
Дореволюційна російська орфографія в основних рисах сформувалася ще в часи реформатора Петра I. Імператор всеросійський у 1707-1708 роках ввів замість кирилиці так званий «цивільний шрифт», який ще більш спрощеному вигляді існує і зараз, і видалив з алфавіту літери. Це остаточно розділила піднесений церковнослов’янська мова (високий стиль) і грубу розмовну мову (низький стиль) і створило передумови для формування середнього стилю.
Для довідки: такий поділ існував і раніше, оскільки мова розвивався стихійно. Двухстильность російської мови зазначав Генріх Вільгельм Лудольф — автор першої руської чи російської, граматики латинською мовою, виданої у Великобританії в 1696 році. Він писав, що росіяни говорять по-російськи, а пишуть по-слов’янськи. Оскільки німецький філолог орієнтувався на розмовну мову, і склав граматику розмовної мови. Він переклав п’ять діалогів на побутову тему і один — на релігійну і зазначив, що книжкова, письмова і усна мова розрізняються.
На практиці реформи Петра I все здається просто: химерні обриси літер змінилися чіткими і строгими формами, мова стала зрозумілішою. Змін ряду правил російського правопису за фактом не було. Але сталося не тільки спрощення. По-перше, має виняткову важливість те, що вперше розвиток російської мови відбувалося у порядку державних реформ. По-друге, виходила реформа не від філологів, тобто переслідувалися політичні цілі. Так, одним з головних прагнень Петра I було не спрощення та уніфікація російської писемності, а відрив церкви від держави, то є секуляризація.
