Антитеза як засіб виразності в літературних творах
Загалом антитеза означає гостре протиставлення образів чи думок, зворотних по суті, але з’єднаних між собою загальним внутрішнім механізмом або змістом. У літературних творах антитеза – це узгодження контрастних або зовсім протилежних характеристик образів або понять, яке посилює импрессию від прочитаного, робить текст яскравіше, більш яскравим, більш живим.
Антитеза у творчості Пушкіна, Єсеніна, Некрасова
Наприклад, у творчості А. С. Пушкіна можна помітити протиставлення на зразок «проза – вірші», «камінь – хвиля», «полум’я – лід». Антитеза у творах Єсеніна С. А. і Н. А. Некрасова постає вже у вигляді оксюморонів «сумна радість», «убога розкіш» і подібного роду конструкцій.
Найбільш яскраво антитеза у тексті виражається при наявності точного логічного співпідпорядкування компонентів конструкції. Наприклад: «нагнав заметілі, поки писав про літо», «йшла розмова начистоту, але все каламутили».
Проте література і рясніє прикладами іншого роду, де антитеза яскрава і при відсутності логіки: «красиво звучить похвала, так гірчить», «заспівали добре, та не витягли». В даних випадках протиставлювані поняття не становлять логічних пар протилежностей кшталт «вогонь – вода» або «світло – темрява», тому немає логічної ясності, характерною для більшості прислів’їв і приказок. Як же працює антитеза? Вся справа в контексті: саме він робить протиставлення не тільки доречним, але і яскравим.
