Що таке діакритичний знак?

Сучасні мови використовують безліч різних алфавітів: грецький, латинський, кирилицю, арабську та інші. Але як бути, якщо звуків у мові розрізняють більше, ніж букв? Як вказати, що саме тут «а» більше схожа на «е», а «о» – це, швидше, «в»? На допомогу приходять діакритичні знаки.

Визначення

Діакритичних знаками в лінгвістиці називають підрядкові, наголосу або іноді навіть строкові знаки, які вказують на особливість вимови тієї чи іншої літери. При написанні ці знаки дуже важливі, адже вони служать для розрізнення сенсу слів. Деякі мови обходяться взагалі без них, як, наприклад, англійська, а в деяких диакритики дуже поширені, наприклад, в чеському або в’єтнамському.

Трохи історії

Перше використання диакритиков приписується Аристофану Візантійського, який у своїх записах так позначав музичне наголос, придыхание, а також довготу або стислість голосних. Діакритичні знаки в основному поширювалися в мовах, які використовували латинський алфавіт, але не були споріднені самої латині, так як у ній не було ні шиплячих звуків, ні носових голосних, палаталізованих (пом’якшених) приголосних.

Багато значення диакритиков збереглися ще з тієї пори: наприклад, похила риска позначає наголос, а диерезис (дві крапки над голосною) у романських мовах вказує на те, що два голосних підряд не утворюють дифтонги. Однак є і знаки, які змінюють своє значення в залежності від мови і часу. Той же диерезис в німецькому позначає перегласовку, тому германісти і називають ці дві точки умлаутом (ньому. “перегласовка”).

Дивіться також:  Освітні області за ФГОС дошкільної освіти