Почути похвалу у свою адресу або спілкуватися з цікавою людиною – хіба це не здорово? І раптом як відро води на голову рада “не тіште себе ілюзією”. Що означає така репліка? Чи варто її брати всерйоз? І чим загрожує самозакоханість?
Сентиментальна література XVIII і початку XIX століття приділяла особливу увагу темі зваблювання і самообдурення в сюжетах про нещасливе кохання. Яскраві приклади – “Бідна Ліза” Карамзіна і “Страждання молодого Вертера” Гете. Письменники тонко і точно описують почуття юних героїв.
У байках теж багато сюжетів, в яких самозакоханість (як одна з найбільш типових людських рис) розглядається з усіх сторін. Метелики, які летять на вогонь – один з кращих образів для таких емоцій.
Варто досягати бажаного? Треба переоцінювати похвали, лестощі, видимий комфорт? Правильно сприйняті події, відносини, чи немає в них підступу? Не приписуємо ми своїм обранцям ті риси, яких у них зроду не було? Простіше кажучи, як часто приймаємо одне за інше?
