Художник Остроухов виконав дерева в золотистих ошатних накидках. На передньому плані ми бачимо, як струмує листя кленів, затьмарюючи крони осінніх кленів і беріз. Поруч проростають молоді дерева, які ростуть на зміну старіючому поколінню.
У центральній частині картини пересуваються спритні сороки, які насолоджуються останніми теплими днями глибокої осені. Рухаються розмірено, поки ще багато їжі і тепло. Повітря свіже і погода ясна, хоча не видно сонця, але воно відіграє своїми відблисками на кронах дерев. Трохи сірувате небо навіває сумні думки про наближення зимового заморожування і голодних, сумних, озимих днів.
На задній частині твору, немов чорний павук переплелися два ствола, заховані за раскинувшими гілками, частково одягненими золотистим листям. Вся природа пофарбована золотистим кольором. Проглядає ще зелена травичка, укрита першими опалим листочками. Розглядаючи композицію даного пейзажу, хочеться відзначити, що наша дівчина – осінь радує нас останніми яскравими, теплими і незабутніми днями. Слідом всій красі і тиші прийде зимова прохолода. Коли мало залишиться їжі і природа порине в сон. Спокійна суха погода зміниться проливними дощами і темним небом.
Я повністю згодна з думкою художника, що осінь дивовижний час, дарує безліч подарунків, ягід, приносить врожаї на полях і радісне усіма яскравими фарбами. Вдивляючись в дрібні деталі, я помічаю всі тонкі моменти, які хотів зрадити пейзажист. Я ніби стою на цій галявині і вдихаю сире повітря, і легкий вітерець пробігає по обличчю, рукам. Мені не хочеться йти з цього місця, стояти і насолоджуватися останнім теплом і ніжними, оповитими загадковими сюрпризами господині – осені. А потім, прошуршать по першому позолоченого килимовому покриттю, вистеленому легкими закружившимися листям.
