Жуковський Світлана читати текст балади

Раз у водохресний вечорок
Дівчата ворожили:
За ворота черевичок,
Знявши з ноги, кидали;
Сніг пололи; під вікном
Слухали; годували
Рахунковим курку зерном;
Ярий віск топили;
У чашу з чистою водою
Клали перстень золотий,
Сережки сма;
Розстилали білий плат
І над чашею співали в лад
Пісеньки подблюдны.

Тьмяно світиться місяць
В сутінках туману —
Мовчазна і сумна
Мила Світлана.
«Що, подруженька, з тобою?
Вымолви слівце;
Слухай пісні круговою;
Вийми собі колечко.
Співай, красуня: «Коваль,
Скуй мені злат і нов вінець,
Скуй кільце златое;
Мені вінчатися тим вінцем,
Заручин тим кільцем
При святому налое».

«Як можу, подружки, співати?
Милий друг далєко;
Мені доля померти
В смутку самотньою.
Рік промчав — вести ні;
Він до мене не пише;
Ах! а їм лише красен світ,
Їм лише серце дихає.
Чи не згадаєш про мене?
Де, в якій ти стороні?
Де твоя оселя?
Я молюся і сльози ллю!
Утамуй печаль мою,
Ангел-утішитель».

Ось в світлиці стіл накритий
Білою пеленою;
І на тому столі стоїть
Дзеркало з свечою;
Два прилади на столі.
«Загадай, Світлана;
У чистому склі дзеркала
Опівночі, без обману
Ти дізнаєшся жереб свій:
Стукне в двері милий твій
Легкою рукою;
Впаде з дверей запор;
Сяде він за свій прилад
Вечеряти з тобою».

Ось красуня одна;
До дзеркала сідає;
З таємницею боязкістю вона
У дзеркало дивиться;
Темно в дзеркалі; кругом
Мертве мовчання;
Свічка трепетним вогнем
Трохи ліет сяйво…
Боязкість у ній хвилює груди,
Страшно їй назад поглянути,
Страх туманит очі…
З тріском пихкав вогник,
Крикнув жалібно цвіркун,
Вісник півночі.

Подпершися локотком,
Трохи Світлана дихає…
Ось… легохонько замком
Хтось стукнув, чує;
Боязко в дзеркало дивиться:
За її плечима
Хтось, здавалося, блищить
Яскравими очима…
Зайнявся від страху дух…
Раптом в її влітає слух
Тихий, легкий шепіт:
«Я з тобою, моя краса;
Укротились небеса;
Твій почутий крик!»

Дивіться також:  Аналіз вірша Жуковського Пташка твір

Озирнулася… милий до неї
Простягає руки.
«Радість, світло моїх очей,
Немає для нас розлуки.
Їдемо! Поп вже в церкві чекає
З дияконом, дьячками;
Хор венчальну пісня співає;
Храм блищить свічками».
Був у відповідь розчулено погляд;
Йдуть на широкий двір,
У ворота тесовы;
Біля воріт їх санки чекають;
З нетерпінням коні рвуть
Приводу шелковы.

Сіли… коні з місця враз;
Пашать дим ніздрями;
Від копит їх піднялася
Завірюха над саньми.
Скачуть… порожньо все навколо,
Степ в очах Світлани:
На місяці туманний круг;
Ледве блищать галявини.
Серце віще тремтить;
Боязко діва каже:
«Що ти смолкнул, милий?»
Ні півслова їй у відповідь:
Він дивиться на місячне світло,
Блідий і похмурий.

Коні мчать по горбах;
Топчуть сніг глибокий…
Ось в сторонці божий храм
Видно самотній;
Двері одчинив вихор;
Тьма людей у храмі;
Яскраве світло панікадил
Тускнет в фимиаме;
На середині чорний труну;
І говорить протяжно поп:
«Буди взято могилою!»
Пущі дівчина тремтить,
Коні мимо; один мовчить,
Блідий і похмурий.

Раптом метелиця колом;
Сніг валить жмутами;
Чорний вран, свистя крилом,
В’ється над саньми;
Ворон кряче: печаль!
Коні квапливі
Чуйно дивляться в чорну далечінь,
Підіймаючи гриви;
Видніється в полі вогник;
Видно мирний куточок,
Хижинка під снігом.
Борзі коні швидше,
Сніг підриваючи, прямо до неї
Мчать дружним бігом.

Ось примчалися… і вмить
З очей пропали:
Коні, сани і наречений
Ніби не бували.
Самотня, потемки,
Кинута від одного,
У страшних дівиця місцях;
Кругом заметіль і завірюха.
Повернутися — сліду немає…
Видно їй в хатинці світло:
Ось перехрестилася;
У двері з молитвою стукає…
Двері шатнулася… скрыпит…
Тихо розчинилися.

Що ж? В хатинці труну; накритий
Білою запоной;
Спасів лик в ногах стоїть;
Свічка перед іконою…
Ах! Світлана, що з тобою?
В чию зайшла обитель?
Страшний хатини порожній
Без відповіді житель.
Входить з трепетом, в сльозах;
Перед іконою впала в прах,
Спасу помолилася;
І з хрестом в руці
Під святими в куточку
Боязко причаїлася.

Дивіться також:  Аналіз балади Жуковського Світлана 9 клас твір

Все стихло… хуртовини немає…
Слабо свічка тлится,
То проллє тремтячий світло,
То знову затмится…
Всі в глибокому, мертвому сні,
Страшне мовчання…
Чу, Світлана!.. в тиші
Легке дзюрчання…
Ось дивиться: до неї в куточок
Білосніжний голубок
З світлими очима,
Тихо вея, прилетів,
До неї на персі тихо сів,
Обняв їх крилами.

Замовкли знову кругом…
Ось Світлані думається,
Що під білим полотном
Мрець ворушиться…
Зірвався покрив; мрець
(Лик темніше ночі)
Видно весь — на лобі вінець,
Затворены очі.
Раптом… в зімкнутих устах стогін;
Силкується він розсунути
Руки охладелы…
Що ж дівиця?.. Тремтить…
Загибель близько… але не спить
Голубочек білий.

Стрепенувся, розгорнув
Легкі він крилы;
До мерця на груди пурхнув..
Всій позбавлений сили,
Простонав, заскреготав
Страшно він зубами
І на діву заблискав
Грізними очима…
Знову блідість на вустах;
В очах закатившихся
Смерть изобразилась…
Глядь, Світлана… про творець!
Милий друг її — мрець!
Ах! …і прокинулась.

Де ж?.. Біля дзеркала, одна
Посеред світлиці;
В тонкий завісу вікна
Світить промінь зоряниці;
Гучним б’є крилом півень,
День зустрічаючи пеньем;
Все блищить… Світланин дух
Смутен сновиденьем.
«Ах! жахливий, грізний сон!
Не довро мовить він —
Гірку судьбину;
Таємний морок прийдешніх днів,
Що сулишь душі моїй,
Радість чи тугу?»

Села (тяжко ниє груди)
Під вікном Світлана;
З вікна широкий шлях
Видно крізь туману;
Сніг блищить на сонечку,
Пар алеет тонкий…
Чу!.. в дали порожній гримить
Дзвінкий дзвіночок;
На дорозі сніговий пил;
Мчать, наче на сніжних крилах,
Санки коні рьяны;
Ближче; от уже біля воріт;
Ставний гість до ганку йде..
Хто?.. Наречений Світлани.

Що ж твій, Світлана, сон,
Віщун борошна?
Один з тобою; все той ж він
У досвіді розлуки;
Та ж любов у його очах,
Ті ж приємні погляди;
Ті ж солодких вустах
Милі розмови.
Отворяйся ж, божий храм;
Ви летите до небес,
Вірні обітниці;
Зберіться, стар і млад;
Зсунувши дзвінки чаші, в лад
Співайте: многи лети!

Дивіться також:  Аналіз балади Жуковського Людмила 9 клас твір

————————————-

Посміхнись, моя краса,
На мою баладу;
В ній великі чудеса,
Дуже мало складу.
Поглядом щасливий твоїм,
Не хочу і слави;
Слава — нас вчили — дим;
Світло — суддя лукавий.
Ось балади толк моєї:
«Кращий друг нам у житті цього
Віра в провидіння.
Благ творця закон:
Тут нещастя — брехливий сон;
Щастя — пробудження».
Про! не знай цих страшних снів
Ти, моя Світлана…
Будь, творець, їй покрив!
Ні печалі рана,
Ні хвилинної смутку тінь
До неї так не торкнеться;
В ній душа як ясний день;
Ах! так пронесеться
Повз — лиха рука;
Як приємний струмочка
Блиск на лоні луки,
Будь вся життя її світла,
Будь веселість, як була,
Днів її подруга.