Головною ліричною героїнею твору, в основу якого покладено сюжет, запозичений з творчості європейських поетів, є чиста і непорочна дівчина на ім’я Світлана.
Події балади відбуваються в період водохресних свят, коли дівчата захоплюються різноманітними святочними ворожіннями: кидають чобіток через ворота, розтоплюють віск свічки, кладуть прикраси у воду. І все це для того, щоб побачити свого довгожданого судженого. Умовляють подруги і Світлану взяти участь в магічних поєдинках.
Світлана погоджується, оскільки вже цілий рік відчуває млосну тугу за уехавшему коханому і мучиться невідомістю. Поет описує страждання чутливої, щиро люблячої дівчини, використовуючи художні засоби, що підвищують емоційний фон балади і підкреслюють його національний колорит. У баладі присутні і порівняльні образи, і антитеза, і фольклорні мотиви у вигляді народних прикмет, обрядових пісень, а також яскраві визначення зі словесними лейтмотивами.
При створенні твору поетом застосовані прості і невигадливі пропозиції у формі віршованого хорея і перехресних рим, надають баладі відтінок мелодійності, принади, чарівності і акценти в певні моменти винятковість відбуваються з поетичними персонажами подій.
Напруга твору досягає піку в описаній автором містичному події, що сталися зі Світланою в ніч після проведеного ворожіння.
Дівчина бачить сон, в якому виявляється в будівлі церкви на вінчання з коханим чоловіком, але замість коханого виявляє небіжчика в образі нареченого і насилу рятується від нього. Прокинувшись від кошмарного сну і відчувши радісне пробудження, Світлана з полегшенням розуміє, що сновидіння – лише результат її душевних переживань з-за довгого очікування нареченого. Дівчина віддано чекає коханого і не нарікає на долю, її душевні сили здатні витримати тяжку і неминучу розлуку з коханим. У чуттєвому і чарівній образі Світлани поет малює традиційний російський тип жінки, вірної, відданої, сентиментальної, покірною, релігійної.
У фіналі поетичної балади цілий, неушкоджений юнак повертається додому і закохані знаходять щастя і спокій, зігравши довгождане весілля.
Автор твору завершує баладу в оптимістичних нотах, не приховуючи своєї радості за закохану пару, яка зуміла подолати життєві труднощі на шляху до справжньої любові.