Так що ж приваблює в цих простих історіях? Виявляється, що, стикаючись з ситуаціями з життя інших людей, розказаних мовою емоцій, жестів, образів, ми відчуваємо причетність з ними. Включається асоціативний ряд, і ось ми вже згадуємо, як колись відчували ті ж емоції образи, горя, радості, проходячи через свої випробування. І відбувається об’єднання нашого життя з життям героїв простенького фільму, який своїм сюжетом зачіпає в нас давно приховані почуття. Ось так і виходить, що інтелектуального багажу в ньому майже немає, а феноменологічно – гама почуттів.
Життя душі
Внутрішнє життя душі вивчається з допомогою феноменологічного підходу. Поняття “феноменологія” походить від слова “феномен”, що означає “щось, що осягається через органи почуттів, не є точною картиною реальності, а лише відображенням дійсності через призму нашого сприйняття”.
Таким чином, для феноменологічного підходу важливі внутрішні порухи душі; що ж до логічних умовиводів, об’єктивних побудов та соціальних підходів, то все це – зовнішня надбудова, яка має значення лише в її зв’язку з внутрішнім життям.
Відповідно, проглядається зв’язок “феноменологія-психологія”, оскільки остання також займається вивченням внутрішніх спонукань особистості, в тому числі її душевної організації, що досить далеко від логічних побудов. Відомо, що внутрішнє життя ірраціональна: тут правлять бал ілюзії, емоції, інсайти — словом, все, що досить далеко від “сяйва чистого розуму”.
