Багато хто знає, що кичка – це головний убір, який згадується в літературі і в народному фольклорі. Але ось відповідь на питання про те, що саме він являє собою, швидше за все, викличе утруднення. А ще у цього терміна є й інші варіанти тлумачення. Детальніше про те, що це – кичка, буде розказано в статті.
Регіональний термін
У всіх тлумачень досліджуваної лексеми в словнику є позначка «регіональне». Тобто вживання слова «кичка» характерне для тієї чи іншої місцевості.
Перший варіант трактування – це головний убір, який носили заміжні жінки, переважно на російській півночі.
Приклади вживання:
- В одному з своїх творів А. С. Пушкін, який любив і вивчав російську старовину, любовно назвав Москву премилой старенькою, «в поважній кичке, в шушуне».
- “На бабах були надіті святкові кички, прикрашені барвистими лопатями, а також золоті сорока і бісерні потиличники; на ногах у них були нові личаки. Так вони тяглися по дорозі в місто, обігнавши бабусь у схожих кичках, але вже під білими покривалами”.
- “Наталя швидко поправила на голові съехавшую кичку, з-під якої вибилося густі світлі волосся, одягла червоні черевики, свиту на плечі і вибігла на вулицю”.
- “На вулиці йому попалася поспішає кудись баба, на якому була надіта рогата кичка та грубий чоловічий сіряк”.
- “На ганку сиділа щекастая рум’яна дівка в кумачах, з котами на ногах, прикрашеною бісером кичке, вона клацала горішки і то і справа сміялася”.
