Дивлячись на небо, людина не може оцінити відстань до зірок – адже на небі немає перспективи. Недарма античні і середньовічні астрономічні погляди включали в себе такий елемент, як «сфера нерухомих зірок». Зірки представлялися прикріпленими до якоїсь віддаленої ідеальній сфері і разом з нею зверталися навколо Землі. У кожній з відомих тоді планет, Місяця і Сонця були такі ж власні сфери.
У сучасної астрономічної (астрометрической, навігаційної) практиці для з’ясування місцезнаходження небесних тіл виявляється зручно використовувати неіснуючі в реальності, а представляє собою наочну модель небесну сферу, на яку розташування світил проектуються і вимірюються в сферичній системі координат. При таких вимірюваннях, а також при переході від однієї системи координат до іншої, небесний екватор – це абсолютно необхідний елемент. Про це – далі.
