Багато хто помилково асоціюють творчість Анни Ахматової тільки з любовною лірикою, однак поетеса зачіпала і інші теми. Наприклад, батьківщині Ахматова присвятила більше десяти віршів. Кожне з них наповнене сильними емоціями, зображеними буквально кількома штрихами.
Патріотизм Ганни Андріївни пролунав в нелегкі роки початку XX століття, коли за вікном вирувала революція, набирала міць нескінченна війна Троїстого союзу з Антантою, а чоловік поетеси – Микола Гумільов – пішов добровольцем на фронт. Питання: залишитися на батьківщині або переїхати? – для багатьох був на порядку денному. У вірші «Коли у тузі самогубства…» лірична героїня теж запитувала себе: покинути Росію чи ні? Хоча голос спокусника дуже переконливо закликав до втечі за кордон, справжня патріотка не підкорилася. Зі спокоєм і без зусиль лірична героїня затулила вуха руками, щоб не осквернити свій дух промовою негідною.
У творінні «Не з тими я, хто кинув землю…» Анна Ахматова теж розмірковує про емігрантів і справжніх патріотів. Лірична героїня різко відокремлює і протиставляє себе та інших, що залишилися в Росії від людей, що покинули Рідну країну. Немає ні звинувачень, ні докорів, лише вічна жалість до втік. Поетеса порівнює відсутність патріотизму у біженців з укладенням, хворобою. Втіхою для ліричної героїні є усвідомлення, що вдячні нащадки в майбутньому оцінять вчинки патріотів, які не побажали покинути рідну країну. Вона не боїться занапастити молодість в чаду пожеж, не відхиляючи жодного удару противника.
Емоційність ліричної героїні змушує випробувати ситуацію морального вибору, задати питання самому собі: “Що обрав би я при таких обставинах?”
