Збройний конфлікт у Південній Осетії в 2008 році: суть, причини, наслідки

Збройний конфлікт у Південній Осетії – бойові дії, що розгорнулись у серпні 2008 року. З одного боку в них брала участь Грузія, а з іншого – самопроголошені республіки Абхазія і Південна Осетія, яких підтримувала Росія. Обстановка в цей зоні почала загострюватися приблизно за місяць до бойових дій. Активні дії почалися в ніч на 8 серпня. У регіон були введені російські війська, які кілька діб тіснили підрозділи грузинської армії. Бойові дії тривали до 12 серпня. Потім був укладений план врегулювання конфлікту. 5-денна війна мала величезні економічні геополітичні наслідки. Зокрема, загальмувався процес вступу Грузії в НАТО, дипломатичні відносини з Росією були розірвані, а РФ офіційно визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії.

З чого все почалося?

У збройного конфлікту в Південній Осетії велика передісторія. Його витоки лежать в кінці 1980-х років, коли активізувалися активісти грузинського руху за незалежність. Це призвело до погіршення відносин між ними та національними меншинами, що проживали на території республіки. В першу чергу осетинами і абхазами. Вони мали власні автономні утворення, вимагали підвищення свого статусу, а в перспективі повної самостійності.

Південно-Осетинська республіка проголосила свій суверенітет у 1990 році. У відповідь Грузія зовсім скасувала їх автономію, розділивши територію між шістьма своїми адміністративними районами.

Незабаром політичне протистояння переросло в збройне зіткнення. Протягом усього 1991 року в Південній Осетії фактично йшла війна. В активну фазу конфлікт перейшов, коли Грузія відключила енергопостачання в регіоні. В результаті були жертви серед мирного населення, наприклад, в будинку престарілих замерзло кілька десятків людей.

Грузинські війська обстрілювали Цхінвалі. При цьому на підсумковий результат цього протистояння вплинули проблеми в самій Грузії, яка спровокувала громадянську війну.

У січні 1992 році відбувся референдум, за результатами якого 98 % населення висловилося за приєднання до Росії. Незважаючи на це, грузинська Національна гвардія продовжувала облогу найбільших міст бунтівних республік.

Бойові дії в ході конфлікту в Південній Осетії 1991-1992 років припинилися після укладення Дагомиських угод. Росія і Грузія зобов’язалися негайно приступити до економічного відновлення регіону, створювати умови для повернення біженців. З тих пір в регіоні постійно перебували миротворці.

В ході конфлікту В Південній Осетії було вбито близько півтора тисяч чоловік з кожного боку.

Заморожений конфлікт

Після цього Південна Осетія фактично стала незалежною державою, в 1993 році в ній була навіть прийнята власна конституція. При цьому грузинські власті були з цим не згодні, але не робили ніяких активних дій, щоб встановити контроль над даною територією.

У 90-ті роки населення Південної Осетії активно отримувало російське громадянство. Після приходу до влади Михайла Саакашвілі був оголошений курс на відновлення територіальної цілісності Грузії. Влітку 2004 року навіть відбулися військові сутички, під час яких грузинська армія намагалася встановити контроль над висотами в околицях Цхінвалі, але безуспішно.

У 2006 році одночасно пройшли двоє парламентських виборів у Південній Осетії. На землях під контролем влади самопроголошеної республіки переміг Едуард Кокойти, також тут відбувся референдум, на якому учасники висловилися за незалежність. На території під контролем грузинської влади перемогу здобув Дмитро Санакоєв. І ті, і інші назвали вибори опонентів сфальсифікованими. Переможці принесли присягу на вірність осетинського народу, почали претендувати на управління всій території регіону, звинувачуючи опонентів у колабораціонізмі.

Наростання напруженості

З початку року, коли Саакашвілі став президентом Грузії, напруженість у зоні конфлікту зросла, натягнутими стали відносини між Грузією і Росією. Зокрема, почастішали вильоти грузинських безпілотників над територією республік, які проголосили незалежність. З березня по травень 5 безпілотників були збиті російськими ВПС, Саакашвілі звинуватив РФ в бомбардуваннях на території Грузії і підготовці агресії.

З квітня у грузинського кордону розташувалися підрозділу десантних дивізій в якості резерву миротворчих сил. Незабаром стало відомо, що до кордонів Південної Осетії стягуються грузинські війська.

Незабаром в Абхазію передислокували підрозділи залізничних військ. Грузинська влада порахували це підготовкою до військової інтервенції.

У липні російська сторона провели військові навчання “Кавказ-2008”, а Грузія спільно з США – навчання “Негайну відповідь”.

Варто відзначити, що планомірне погіршення відносин між двома країнами тривало з 2004 року, коли стало відомо про плани Грузії щодо вступу до НАТО. У Росії побоювалися, що місцева влада спробує встановити контроль над регіоном за підтримки іноземних миротворців. У засобах масової інформації навіть згадувався план по захопленню невизнаних республік, розроблений у 2006 році.

Дивіться також:  Ескадрений броненосець Полтава: фото, історія та характеристики

Навесні Росія, направивши додатковий контингент в Абхазії, спровокував дипломатичний конфлікт з Грузією, оголосивши, що встановлює дипломатичні відносини з урядами обох невизнаних республік. Все це стало причинами конфлікту в Південній Осетії.

Перший удар

Хто першим спровокував дане протистояння, досі залишається невідомим. Це один з найбільш заплутаних моментів у конфлікті в Південній Осетії в 2008 році.

За офіційною інформацією, бойові дії почалися в ніч на 8 серпня після обстрілу і штурму Цхінвалі грузинськими військами. При цьому обстріл з обох сторін та збройні сутички тривали з кінця липня. До того ж достеменно відомо, що грузинські села обстрілювалися артилерією з південноосетинської сторони.

Грузія розцінила ці дії як порушення перемир’я 1992 року. Це стало ще однією причиною конфлікту в Південній Осетії в 2008 році.

При цьому регулярні обстріли тривали і з боку Грузії. Кожна сторона звинувачувала іншу в порушенні перемир’я. Росія увійшла в конфлікт 8 серпня. Це сталося після оголошення так званої операції з примусу до миру. Деякі джерела стверджують, що російські війська опинилися в Південній Осетії ще 7 серпня, тобто перейшли кордон до початку обстрілу Цхінвалі.

Оголошення війни

Суть конфлікту в Південній Осетії звелася до бажання Грузії встановити контроль над регіоном. Росія підтримувала невизнані республіки, не визнаючи самостійності Грузії за бажання вступити в НАТО, всіляко цьому пручаючись.

Фактично конфлікт 2008 року в Південній Осетії почався з обстрілу Цхінвалі з установок “Град”. Почався штурм міста з участю танків. Буквально за кілька хвилин до цього командувача змішаними силами з підтримки миру генералу Марату Кулахметову прийшло повідомлення від грузинського міністра оборони про скасування перемир’я. Він одразу доповів про це командувача 58-ї російської армії Анатолію Хрулеву. Фактично це було розцінено як оголошення Грузією війни Південної Осетії.

Хрульов привів війська в боєготовність. В районі Рокського тунелю розмістилися два мотострілецьких батальйони загальною чисельністю близько 700 осіб. У ніч на 8 серпня командувач грузинськими збройними силами Мамука Курашвілі оголосив в ефірі національного телебачення, що вирішено почати військову операцію. Офіційний Тбілісі назвав її метою відновлення конституційного порядку. Приводом стала відмова осетинської сторони від переговорів. Курашвілі звернувся до російським миротворцям, закликавши їх не втручатися в ситуацію.

8 серпня

У гостру стадію збройний конфлікт у Південній Осетії перейшов 8 серпня. Міністр Темур Якобашвілі близько 10 години ранку звернувся до Росії, закликавши її втрутитися в якості справжнього миротворця. Також він заявив, що в даний момент грузинська армія контролює практично всі населені пункти самопроголошеної республіки, окрім Джави і Цхінвалі.

Російська сторона оголосила про навмисному нападі на місця розташування миротворців. У результаті було вбито близько 10 військовослужбовців, кілька десятків поранені. У свою чергу, грузинська сторона заявила, що миротворці, порушивши свій статус, відкрили артилерійський вогонь по їх позиціям.

Дані заяви про час збройного конфлікту в Південній Осетії перевіряла міжнародна комісія із з’ясування обставин конфлікту. Її експерти заявили, що не в змозі підтвердити факти цілеспрямованого обстрілу російських миротворців з боку Грузії, а також атаку з боку самих миротворців. Факт руйнування миротворчих постів підтвердила неурядова міжнародна організація “Хьюман Райтс Вотч”, яка займається документуванням та розслідуванням порушень прав людини в світі. При цьому її представники оголосили, що не в змозі спростувати або підтвердити факти навмисного нападу на посади або ведення вогню ними самими.

Про збройному конфлікті у Південній Осетії вранці 8 серпня було оголошено привселюдно, коли російська авіація почала бомбардування об’єктів на грузинській території. Військові стверджували, що в якості цілей вибрали тільки військові об’єкти. Це були аеродроми Марнеулі і Вазіані, база в Горі.

Військовий представник Росії при ООН Микола Уваров в якості офіційного представника Міністерства оборони оголосив про те, що перший підрозділ військ РФ перетнуло Рокський тунель в 14:30. За версією Хрулева, це сталося значно раніше, приблизно о 1:40 ночі.

Дивіться також:  Саул - цар обєднаного Ізраїльського царства

Приблизно в 17:00 керівник Міністерства закордонних справ Грузії Ека Ткешелашвілі звернулася до зарубіжних країн з проханням чинити тиск на Росію, щоб закликати її припинити військову агресію на грузинській території. Її колега Сергій Лавров парирував це заявою, що Грузія ще вранці просила Росію виступити у ролі миротворця в конфлікті в Абхазії і Південній Осетії. Саме це, за його словами, і відбувається.

9 серпня

9 серпня була продовжена перекидання російських військ у зону конфлікту, почала формуватися ударне угруповання. Помічник головнокомандувача сухопутними військами Конашенков заявив, що частини 58-ї армії вже знаходяться на підступах до Цхінвалі. Вони готуються вступити в конфлікт у місці розташування російських миротворців.

Для участі у збройному конфлікті в Південній Осетії в 2008 році була перекинута 76-я повітряно-десантна дивізія з Пскова.

Вдень 9 серпня відбулася спроба розблокувати миротворців у Цхінвалі. Однак мотострілецький батальйон зазнав невдачі. Увійшовши в місто, угруповання російських військ натрапила на грузинську армію, яка штурмувала осетинської столиці. Після зіткнення російські війська були змушені з втратами відступити. Цей бій в рамках військового конфлікту в Південній Осетії широко висвітлювався в ЗМІ. Кілька російських кореспондентів були поранені. Так і не дочекавшись підкріплення, російська армія відступила.

Протягом усього дня збройний конфлікт у Південній Осетії (2008) обростав новими подробицями. Сторони обмінялися артилерійськими ударами, російська авіація продовжувала бомбардувати грузинську територію.

До вечора в територіальні води Грузії увійшли російські кораблі, почавши бойове патрулювання. В Абхазії стартувала висадка морського десанту, на аеродром Сухумі перекидали частини повітряно-десантних військ. Вважається, що це була найгостріша стадія збройного конфлікту в Південній Осетії.

10-11 серпня

10 серпня відбулася російсько-грузинське військово-морська битва. Морський бій стався біля узбережжя Абхазії в рамках конфлікту в Південній Осетії (2008).

В районі бойового патрулювання російські кораблі виявили п’ять катерів, йдуть на великій швидкості. Їх не вдалося ідентифікувати. Вони порушили межі зони безпеки, про яку раніше оголосила Росія, не реагували на попередження.

Це виявилися грузинські катери, які йшли на зближення з кораблями Чорноморського флоту. В 18:39 моряки відкрили вогонь із зенітних ракетних установок. Далі малий ракетний корабель “Міраж” випустив дві крилаті ракети “Малахіт”. Обидві потрапили в ціль, один катер потонув.

Після цього ті катери розгорнулися, але в 18:50 один з них знову пішов на зближення. На цей раз за нього була випущена ракета із зенітно-ракетного комплексу “Оса-М”. Катер типу “Ярославець” також потонув. Цей морський бій був єдиним битвою на воді в історії конфлікту в Південній Осетії. Багато чого залишається неясним, грузинська сторона не розкриває ніяких подробиць.

11 серпня російські війська перейшли кордон невизнаних республік, увійшовши безпосередньо на територію Грузії. Зокрема, без бою був зайнятий місто Зугдіді. Відступаючі грузинські солдати залишили Горі, було зайнято село Хурча, російські підрозділи в ході локального конфлікту в Південній Осетії опинилися біля міста Сенакі.

Перемир’я

12 серпня президент Росії Дмитро Медведєв заявив про припинення операції з примусу Грузії до миру, так як вона досягла результату.

Після цього в Москву з офіційним візитом прибув президент Франції і голова ЄС Ніколя Саркозі. У 2008 році конфлікт в Південній Осетії врегулювати було доручено міжнародним співтовариством саме йому. На зустрічі з Медведєвим і прем’єр-міністром Володимиром Путіним він погодив основні принципи мирного врегулювання ситуації.

Це були: відмова від використання сили, припинення будь-яких військових дій, доступ сторін до гуманітарної допомоги, повернення грузинських військ в місця постійної дислокації, виведення російських підрозділів на позиції, що передували початку бойових дій. Нарешті, початок масштабного обговорення на міжнародному рівні статусу Абхазії і Південної Осетії.

Після цього Саркозі прилетів до Тбілісі до Саакашвілі.

Після цього протягом кількох днів тривали незначні сутички. 16 серпня 2008 року конфлікт у Південній Осетії офіційно був припинений. В цей день Медведєв підписав план мирного врегулювання, його попередньо затвердив Саакашвілі і керівники Абхазії і Південної Осетії.

Наслідки

У результаті збройного конфлікту в Південній Осетії відносини між сторонами були остаточно зіпсовані. При цьому протистояння набуло переважно дипломатичний і політичний характер, почавши розвиватися у сфері міжнародної політики.

Дивіться також:  Стокгольмська конвенція Про стійких органічних забруднювачів і її ратифікація

14 серпня грузинські депутати одноголосно прийняли рішення про вихід країни з СНД. 26 серпня Дмитро Медведєв підписав укази про визнання незалежності Південної Осетії і Абхазії. Коментуючи свої дії для іноземних журналістів, він зазначив, що дане рішення було вимушеним, причому у нього не було мети посваритися з західними державами, які підтримували Грузію. Ініціативу підтримали не всі. Крім неї незалежність республік визнали тільки Венесуела, Нікарагуа і Науру.

У січні 2009 року парламентська асамблея Ради Європи ухвалили резолюцію, в якій засуджувалось рішення Росії визнати незалежність цих республік. Також їм було відмовлено у статусі спостерігачів у Європейському Союзі.

Економічні наслідки конфлікту в Південній Осетії були значними для всіх сторін. У вересні 2008 року стало відомо, що Америка виділяє Грузії гуманітарну допомогу в один мільярд доларів (це приблизно 66 мільярдів рублів), а також обіцяє сприяти інвестицій в їх економіку, розширенню доступу на американський ринок грузинських товарів. Через місяць західні країни погодили виділення ще чотирьох з половиною мільярдів доларів (майже 300 мільярдів рублів) Грузії на період до 2010 року в якості допомоги для подолання наслідків конфлікту. Два мільярди представлені в якості гранту. Інші гроші були віддані під низький відсоток як довгостроковий позику. Більшість авторитетних експертів вважає, що це стало основною причиною, яка врятувала економіку цієї країни від колапсу.

У свою чергу, Росія надавала фінансову допомогу Південній Осетії. З 2008 по 2010 роки було виділено близько 30 мільярдів рублів. Більше того, в перші дні після завершення конфлікту один мільярд рублів був спрямований на відновлювальні роботи, 52 млн – на компенсації для пенсіонерів. Активне фінансування велося і через інші джерела. Наприклад, за розпорядженням прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна 280 мільйонів рублів були перераховані з резервного фонду Міністерства надзвичайних ситуацій Російської Федерації. Про виділення одного мільярда рублів повідомляли влади Москви. Ще близько мільярда було зібрано у вигляді пожертв. Свій внесок внесли звичайні громадяни, а також місцеві органи влади та юридичні особи.

Збройний конфлікт зробив безпосередній вплив на вступ Росії до СОТ, фактично відсунувши його на невизначений термін. Захищаючи власні економічні інтереси, Грузія, яка до того часу вже була членом СОТ, заявляла про те, що в існуючих геополітичних умовах вступ Росії у Всесвітню торговельну організацію неприйнятно. Одним з каменів спотикання стало питання про контроль вантажів на контрольно-пропускних пунктах Абхазії і Південної Осетії. Грузинська сторона наполягала на тому, щоб у зонах митного огляду в обов’язковому порядку були присутні міжнародні спостерігачі. Росія пропонувала обмежитися лише наданням інформації про те, які вантажі і в якому обсязі переходили через контрольно-пропускні пункти.

Тільки в жовтні 2011 року сторони дійшли компромісу. В результаті під тиском Євросоюзу було прийнято рішення про вступ Росії до СОТ.

Короткий конфлікт в Південній Осетії вплинув на російську внутрішню політику. Під час бойових дій мимоволі журналістам і експертам доводилося задаватися питанням, хто ж тепер головний в Кремлі: новий президент Дмитро Медведєв або колишній лідер Володимир Путін, пересевший в крісло прем’єр-міністра. Соціологічні опитування зафіксували значне зростання серед населення Росії антилиберальных, шовіністичних і антизахідних настроїв.

Незважаючи на поразку в конфлікті, позиції Саакашвілі в Грузії тільки зміцнилися. Експерти писали, що грузини об’єдналися перед обличчям агресора, в якості якого сприймали Росію. При цьому опозиційні політики, наприклад, Ніно Бурджанадзе, звинувачували президента в тому, що російські війська бомбардували Сенакі і Поті, а танки стояли на Горі. Рішення Москви визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії засудив світове співтовариство.

При цьому конфлікт виявив плачевний стан, в якому перебувала російська армія. Наприклад, журналісти писали, як генерал армії Хрульов просив у кореспондентів супутниковий редакційний телефон для зв’язку з військами. До того часу ще не була запущена в повному обсязі вітчизняна система ГЛОНАСС. В результаті військові залишилися без навігації, коли американці відключили GPS.

У жовтні 2008 року було оголошено про масштабну реформу російської армії.