Аналіз вірша Ахматової Муза

Твір Анни Ахматової під назвою «Муза» написано в 1924 році. Воно досить коротке, але, тим не менш, передає всі ті емоції, які взагалі хотіла передати поет своєму читачеві. Воно красиво, дуже епічно, але разом з тим, як зазвичай буває у творчості цієї письменниці і поетеси, чергове твір знову несе з собою якусь загадку, а також, якусь незвичайну атмосферу, трохи сумну, і все-таки воно приваблює своєю незвичністю.

Анна Ахматова – дуже цікава людина вже сама по собі. Але крім того, її твори підкорили серця багатьох людей, і недарма вона стала такою відомою, також, як і її вірші.

Вірш складається з восьми рядків, але не ділиться на строфи окремо. Але все-таки, критики ділять його як би на два епізоди. Перша частина вірша – це як би само очікування персонажа, яке спрямоване проти героїні, як би самої поетеси, яка приходить пізно і не так скоро, як хотілося б того, який так чекав. І це вже розповідається саме в другій половині вірша. Але у другій строфі нарешті таки з’являється ця «Муза», яку так довго чекали, і нарешті-таки дочекалися.

Анна Ахматова як би трохи додала в автобіографії вірш від себе. Так як одна рядок, хай тільки одна, але вже як би трохи вказує на те, що відбувалося в її життя так яскраво, але, на жаль, так трагічно. Адже у неї був чоловік, але якого вона не любила. Без подробиць про її особисте життя, але вона хотіла вийти заміж за іншого, але це розлучення не був оформлений до тих пір. Саме в ті роки як-то все пішло не так. І саме строфа «…Життя, здається, висить на волоску…» говорить про все. Адже тоді вона навіть трохи поневірялася по квартирах. Жила у подруги достатній час, яка була відомою танцівницею і навіть першої манекенницею в той час.

Дивіться також:  Аналіз вірша Ахматової Перед весною бувають дні 6 клас

Данте Аліг’єрі – недарма він згаданий у творі, адже його твори – вічні. І поетеса як би була готова на те, що одержить замість того, від чого відмовитися не готова кожна – безсмертя, як поетеса.

Аналіз вірша Муза Ахматової

Блискучий лірик і філософ, поетеса Анна Ахматова у вірші «Муза» влаштовує «допит» ліричної героїні від імені Музи. Богиня поезії приходить подругою-гостею, і між співрозмовниками не то вві сні, не то наяву зав’язується такий діалог:

Їй кажу Ти ль Данту диктувала

Сторінки Ада?» Відповідає: «Я».

Анна Ахматова, яку найсуворіші критики визнавали божеством в манері володіння віршем, в «Музі» витіювато переплітає розмовний і піднесений стилі. Віртуозні строфи, а їх всього кілька у вірші, настільки точні, що здається, ніби ти прочитав поему. Коли Муза йде, з героїнею, яка, безумовно, одна особа з поетесою, залишається безкрає небо – країна поетичного натхнення.

Я любила її одну.
А в небі зоря стояла.
Як ворота в її країну.

Цікаво, що протягом короткого оповідання Анна Ахматова являє Музу то найбільшим, недосяжним чином – покровителькою літературного осяяння. Те, завдяки своїй дивовижній, тонкій натурі, віддає данину Музі як сестрі. Але тут немає і нальоту панібратства – спілкування з Музою, а фактично зі своєю пристрастю до риму і ритму – чудово по суті. Це майже сповідь перед вищим розумом.

Що почесті, що юність, що свобода

Перед милою гостею з сопілкою в руці.

Як розуміти у вірші той факт, що Муза і автор розмовляють? Мабуть, Анна Ахматова «піднімає себе до рівня цієї місії. Ніякого «важничанья» в такому прийомі немає. Ахматова ні на кого не виявилася схожою і як майстер поетичного слова. І навіть короткого періоду не складалася в учнях. Вона відразу зійшла на п’єдестал російської поезії, змагаючись з самими великими попередниками.

Дивіться також:  Аналіз вірша Ахматової Літній сад

Варто ще пояснити, чому в бесіду з милою гостею автор вносить драматичний фрагмент:

Закривши обличчя, я відповідала їй…

Але більше немає ні сліз, ні виправдань.

Схоже, у цих рядках поетеса зізнається, наскільки спустошує, вичерпує сили письменство, творчість. Але всі «вичавки» душі віддані читачам, прихильникам творчості. І Анна Ахматова щаслива зізнатися, що упівсили вона ні писати, ні любити, ні жити не вміє.

Переживання, почуття в поезії Ахматової завжди доведені до вищого напруження. Чудово, що в них немає намішано нічого штучного, надуманого, суєтного. Як «вчила» поетесу її подруга Муза, землю треба висвітлювати добротою і талантом вищої проби.

Коли читаєш приголомшливі рядки «Музи», здається, що у тебе від краси рими і образів трохи паморочиться голова. Але по-іншому у класиків хіба може бути?

Аналіз вірша Муза за планом