Цей вірш було написано в тисяча дев’ятсот дванадцятому році. Воно чудово характеризує ранню творчість поета і є одним з найперших віршів, написаних ним. Темою вірша є швидкий прихід весни. Поет починає твір зі слова «Лютий», що відразу ж змушує людину подумати про сльотавої і трохи холодної погоди. Холод і сніг – союзники лютого. Читач повинен відчути всю атмосферу цього місяця.
Подальші слова поета свідчать про те, що незабаром настане весна. Вітряна погода, сльота та інші атрибути весни ніби встають перед очима.
В даному творі акцент робиться на чорному кольорі, що змушує асоціювати цей факт із землею, яка визирає з-під талого снігу. Зазвичай чорний колір є жалобою і смутком, але не в даному вірші. Пастернак асоціює чорний колір з пробудженням Землі, початком нового життя, звільненням від стуж і холоду. Можна сказати, що у своєму творі поет висловлює конфлікт двох пір року – весни і зими.
Але також поет говорить про те, що крім пробудження весни і настання даної пори року, відбувається пробудження натхнення і поезії. Поет здатний складати вірші, і чим случайней, тим краще вони виходять.
У даному вірші підняті такі теми як: пробудження весни, відхід зими і холоднечі, пробудження землі і природи від сну, а також пробудження й становлення поезії і натхнення.
Твір говорить читачеві про те, як взаємопов’язана природа й поезія. Природа, її пробудження, дуже сильно впливає на поетичне натхнення. Вірш є дуже емоційному, ніби писалося в пориві якоїсь емоції. Останніми рядками Пастернак описує свій внутрішній світ і терзання.
Дане вірш чудово описує зв’язок зміни пори року з натхненням і поезією.
