У вірші розповідається про звичному у наших широтах природному явищі – грозі, її можна вважати головною героїнею цього твору.
Використовуючи літературні образи, автору вдається уявити в образі грози невідворотність життєвих випробувань, близькість людини і природи. Вірш починається з чудового опис пейзажів, відчувається любов автора до рідної природи і туга людини, позбавленого можливості скуштувати радість від спілкування з нею.
За описом природи можна відчути її тривожне очікування, пробудження від сну, хвилюючий трепет перед чудесним миттю народження чистого та світлого майбутнього.
Автор, користуючись прийомом уособлення, показує нам, що у природи теж є душа. Спочатку вірші хмара, в образі злої чаклунки, підкрадається до головного героя з грізним факелом з блискавок, готуючись завдати нищівного удару. Однак людина не зломлений, він пам’ятає, що вже не один раз був свідком торжества стихії. Грозова хмара в цьому войовничому стані по своєму прекрасна, зачаровує своєю величчю, захоплює природною силою, притупляючи страх. Непохитний закон життя свідчить, що після бурі завжди визирає сонце.
Душа природи близька людині, вона здатна співчувати, любити, переживати. Після темних хмар, що пролився на землю грозовою зливою, приходить довгоочікуваний спокій і умиротворення. Гроза з’являється раптово, також народжується натхнення істинного поета.
Сам Заболоцький, переживши пекельні жахи таборів, але не отвердев душею, не втративши свого літературного дару, відроджується до нового життя, з надією дивиться в майбутнє, чекає явища Музи. Він порівнює себе зі старим кедром, постраждалим від блискавки, обгорілий, роздроблений надвоє, він все ж не здається переможеним.
Сам процес грози розглядається, як момент народження слова: спочатку, як блискавки, що спалахують думки, а слідом за ними громом є слова, що і є відображенням душі. Важливість цього явища можна сміливо назвати основною ідеєю твору.
Аналіз вірша Гроза за планом
