Гадюка повзла на водопій до джерела. А водяна змія, яка там жила, не пускала її і обурювалася, що гадюка, немов мало їй у себе їжі, забирається і в її володіння. Сварилися вони все більше, більше і, нарешті, домовилися вирішити справу сутичкою: хто переможе, той і буде господарем і землі й води.
Ось вони призначили термін; а жаби, які водяну змію ненавиділи, прискакали до гадюки і стали її підбадьорювати, обіцяючи, що вони їй допоможуть. Почалася сутичка; гадюка билася з водяною змією, а жаби навколо підняли гучний крик – більше вони нічого не вміли. Перемогла гадюка і стала їх докоряти, що вони обіцяли їй допомогти в бою, а самі не тільки не допомагали, але навіть пісні співали.
“Так знай же, люб’язна, – відповідали жаби, – що наша допомога не в наших руках, а в глотках”.
Байка показує, що де потреба у справах, там словами не зарадиш.
