Одного разу Шуліка, відомий злодій,
Всіх півнів і курей в селі перелякав.
Але дітлахів крик розбійника викрав
В діброву. Як на зло там Соловей чудовий
В обійми хижакові потрапив.
Глашатай весняних днів просив собі пощади:
«Що толку з’їсти того, в кого лише одні рулади?
Послухай пісеньку мою,
Звільни мене скоріше!
Тобі заспіваю я про Терее
І про кохання його заспіваю…»
«А хто такий Терей? Знати, ласа страва
Для нас, для коршунов?..»
— «О ні! То раніше був
Закоханий цар — звідси
Пісня страсна моя. Його шалений запал
Мені почуття солодке вселив
І трепет пристрасті безрозсудною;
Потешу я тебе такою піснею чудний,
Що в восхищенье ти прийдеш:
Всім любо спів моє і млості тремтіння
В любовному гімні…»
Тут Шуліка перебив: «Молодець!
Недурно сказано! Я голодний, а ти мені
Свій голосок сунеш…» —
«Знай, я розмовляю нерідко і з царями». —
«Ну, якщо потрапиш до царя в обійми, співай,
Мороч його тоді своїми чудесами;
А шуліки рулад не треба, милий мій:
Адже у голодного-то черева
Немає вуха!»
Байка Лафонтена Шуліка і соловей
