Сучасний російську мову вміщує в себе слова, історію появи яких можна простежити на кілька тисячоліть років тому. До таких слів належать церковнославянизмы, що перейшли в російську мову з церковнослов’янської мови. У російській мові багатьом церковним словами є свої відповідники. Наскільки часто слово «дочко» вживається в сучасному світі, і яке значення у нього є в українській мові?
Дочко: лексичне значення слова. Етимологія слова
Багато людей в підручниках з історії і в художній літературі не раз зустрічали фразу «Дочко Петрова», але мало хто задавався питанням: звідки до нас прийшло слово «дочко».
Ніхто не знає точно, в якому році з’явилося слово «дочко». Відомо тільки, що це церковнослов’янська архаїзм. Походить від праслов’янського «дъкти», від якого в XV-XVI ст. відбулося слово «дочка». Проте словник «Государева Вотчина» називає XI-XII століття, століттями появи слова «дочко» і наводить різні варіанти його написання: «дочко», «тщерь», «дщи», «дъщи».
Новий тлумачний словник словотворчих одиниць російської мови під ред. Т. Ф. Єфремової так описує це слово: дочко, – це архаїзм, те ж, що і дочка, жіночого роду. «Дочко» має множину: «дочки» і може схилятися згідно з правилом російської мови.
Тлумачний словник в. І. Даля розглядає даний церковнославянизм наступним чином: дочко, – це дщи; в перекладі з церковнослов’янської означає «дочка».
Дочко: значення за словником Д. Н. Ушакова, приклади російською мовою
Д. Н. Ушаков призводить лексичне значення цього слова. Проте автор зазначає, що «дочко» стали використовувати в іронічному сенсі, прирівнюючи дане слово до «царя».
Приклад: «Дерзай, дочко! Покажи, на що здатна». За тлумачним словником російської мови Д. Н. Ушакова, дочко, – це церковно-книжкове застаріле слово, див. Дочка.
Багато відомі письменники не раз зверталися до церковнославянизмам як до мовних засобів художньої виразності мовлення. На їхню думку, архаїзми прикрашають мова і надають твору піднесено-романтичний стиль.
Наприклад, радянський письменник С. Т. Григор’єв в 1939 році написав історичну повість «Олександр Суворов», використовуючи старослов’янізми:
«Бірона немає, у нас нині царює дочко Петрова, лагідна Єлисавета».
Радянський і російський письменник і драматург В. П. Астаф’єв у своїй повісті «Веселий солдат» (1988) також вживає церковнославянизм:
«Наша старша дочко у дитсадку стала балакучої, прыгучей, вивчила стишонки».
У старослов’янській мові за манускриптів X-XI століть дається докладне тлумачення слова. Дочко, – це донька, донечка, дочушка, всяка жінка батька і матері. Рідна дочка батька – матері ними народжена.
