Фоліант – це що таке? Як правило, це слово викликає у нас асоціації з минулим часом, з ім’ям Йоганна Гутенберга, з товстими, пожовклими томами з масивними застібками і багатими прикрасами. І ці асоціації близькі до істини. Але от якщо знадобиться дати конкретну відповідь на питання про те, що це – фоліант, впорається далеко не кожен.
Що сказано в словнику?
З приводу значення «фоліанта» там сказано, що у нього їх два, хоча і досить близькі один до одного.
- Перше з них – це друкарський термін, який на сьогоднішній день є застарілим і позначає книжкове видання, яке має формат у піваркуша.
- Друге значення розмовне, спостерігається у випадку, коли говорять про будь товстій книзі, має великий формат.
Походження слова
Етимологія досліджуваного слова сходить до латинської мови. Там воно пишеться folium і означає одночасно і аркуш книги, і лист рослини. Пізніше цей термін перейшов у німецьку мову і прийняв вигляд foliant в значенні «лист». Тобто спочатку слово позначало не книгу, а лист, а потім стало ставитися до листа особливого формату. З німецького воно перейшло в російську мову.
Особливий формат
Що ж таке фоліант форматом в пів-аркуша? Щоб зрозуміти це, розглянемо «ближче» сам друкарський аркуш. Він являє собою паперовий носій, площа якого 1 кв. метр.
Він досить просто піддається уявного подання, адже він точнісінько вписується у формат сучасної газети, якщо її взяти в розгорнутому вигляді. Такий формат проходить під кодовою назвою «А0», що передбачає розміри в міліметрах – 841 х 1189.
Звідси неважко вивести розмір фоліанта, що дорівнює одній другий від параметрів стандартного типографського листа. Сторінка фоліанта і сучасний аркуш А3 (29 х 40 см) приблизно відповідають один одному. Перша з них позначається двома способами: «fo» і «2°». Таким чином, в одному друкарському аркуші поміщаються чотири сторінки зазначеного формату – по дві на кожній із його сторін.
Проведений нами нехитрий підрахунок дозволяє встановити зв’язок між значенням слова «фоліант» і розміром старовинних книг.
Чому великий розмір?
Як бачимо, фоліант – це книга великого розміру, що є наслідком технології його створення. Щоб «спрацювати» книгу, спочатку друкували дві сторінки на одному із стандартних друкарських аркушів – з однієї, а потім і з іншого боку. Після чого листи складалися один з одним. Потім певну кількість надрукованих і складених листків зшивали і переплітали.
Але великий розмір фоліантів пояснюється ще й іншою обставиною. Та обставина це досить серйозне, а саме – велика конкуренція з рукописними книгами. Справа в тому, що на зорі книгодрукування останні були вже звичними, а тому і більш близькими серцю середньовічного читача.
Тому друковані книги і намагалися робити як можна більш схожими на рукотворні. А вони мали досить-таки значні розміри – як в довжину і ширину, так і в товщину. Пояснювалося це тим, що, по-перше, убористим почерком відрізнялися не всі переписувачі, а, по-друге, важкий тому не так легко викрасти, як маленьку книжку. А, за свідченнями сучасників, книги тоді були дуже цінним предметом.
Перший фоліант
Вивчаючи питання про те, що це – фоліант, доречно сказати про один з найвідоміших у світі – «Біблії Гутенберга». Її друга назва – «42-рядкова Біблія». Випустив її Йоганн Гутенберг, німецький першодрукар, в 1-й половині 1450 років.
Вона являла собою друкований варіант Вульгати, тобто Загальноприйнятою Біблії, яка була перекладом Священного Писання на латинську мову. Згідно традиції, створення даного фоліанта розглядається в якості початку європейського друкарства.
Однак за фактом ця книга аж ніяк не перша з інкунабул – видань, надрукованих до 1501 року. Але її особливість у тому, що серед інших перших фоліантів її виділяє відмінна якість оформлення.
Далі поговоримо про фоліанті, який фігурує в одному з віршів Марини Цвєтаєвої.
Бог, не суди!
У центрі вірші Цвєтаєвої «В згубному фоліанті…» – узагальнений образ жінки, яка розглядається як спадкоємиця прародительки Єви. У його концепції явно простежуються подання християнства про те, що жіноча природа спочатку є гріховною. На початку вірша поетеса відштовхується від них, але в кінці робить протилежні висновки, сперечаючись з тезами церковної доктрини.
«У згубному фоліанті» – це і назва вірша, і початок його першої рядка. Під цим мається на увазі цикл елегій, які були написані Публія Овідієм Назоном, давньоримським поетом, в I столітті. В даному творі він описує способи спокушання жінок і чоловіків, різні хитрощі і прийоми, що використовуються у відносинах між статями. Як вважають дослідники, ця книга під назвою «Мистецтво любові», або «Наука любові», стала причиною вигнання поета в місто Томіс, що знаходився на березі Понта Евксинського (Чорного моря).
Згадуючи у своєму вірші це твір, Цвєтаєва хоче довести думку про те, що джерелом почуттєвих насолод для жінки є не вигадані переживання, прочитані нею в стародавньому фоліанті, а жива людська природа. Кульмінаційним моментом вірша є заклик до Бога: не судити занадто строго дочок Єви, так як він ніколи не зможе зрозуміти, як це – бути жінкою на землі.
