Інженер зв’язку
Він почав зі стажування в ППС міліції спецпризначення УВС Тульської області. В лютому 1994 року його перевели на посаду міліціонера, потім міліціонера-бійця оперативного взводу. У лютому 1996 року Дмитро Горшков був призначений інженером, а трохи пізніше – старшим інженером по зв’язку та спецтехніки ОМОН.
У цьому ж році він брав участь у Першій чеченській війні, а в червні-липні 1999-го виконував бойове завдання у Карачаєво-Черкеській Республіці. В екстремальних ситуаціях діяв вміло, холоднокровно, грамотно. Вереснева відрядження в Дагестан у складі Омону УВС Тульської області була далеко не першою, але виявилася останньою в біографії Дмитра Горшкова.
Подвиг
Вранці 10 вересня ОМОН був піднятий по тривозі і направлений в село Чабанмахи, зайняте ваххабітами. Перед його штурмовою групою № 5 стояло завдання – захоплення місцевої мечеті. Бойовики діяли хитро. Вони зачаїлися і дали можливість федеральним військам МВС увійти в село, і лише потім почали обстріл. Мечеть була перетворена в справжню вогняну фортеця. Дмитро Горшков майже відразу був поранений. Куля снайпера потрапила під бронежилет і влучила в живіт.
До нього кинувся товариш, який отримав поранення в ногу. Горшков побачив стікаючого кров’ю гранатометника, і старший лейтенант (в цьому званні Дмитро служив) прийняв рішення викликати вогонь на себе і дозволити двом бійцям відійти у безпечне місце. Прикривши товаришів, оттаскивая їх із зони вогню, Горшков був смертельно поранений кулею снайпера.
Через деякий час Олександр Виборнов зумів витягнути друга з-під обстрілу, але той від отриманих поранень помер. Цікаво, що серед знайдених в кишені документів опинилася довідка, з якої випливає, що Дмитро здавав кров для хворих дітей. 30 грудня 1999 року за порятунок бойових товаришів Горшкова представили до найвищої військової нагороди – медалі “Золота Зірка” (посмертно).
