Самим вірним слугою барині був дворецький Гаврило. Він намагався виконати будь-яку її примху, аби догодити норовливої господині. Його робота – слідкувати за порядком у будинку, а інші слуги зобов’язані беззаперечно підкорятися йому. Кожен день в призначений час він приходив до пані з звітом.
Про зовнішньому вигляді дворецького відомо тільки те, що у нього «жовті очі і качиний ніс». Йому притаманні такі якості як боягузтво, слухняність, хитрість, спритність і в той же час дурість. При цьому він не терпить легковажності, за яке він лаяв чоловіка Тетяни.
Цей другорядний персонаж зображений як шахрай і слизький тип. Підлещуючись перед барыней, він думає тільки про свою вигоду і потайки краде все підряд. Йому не важливі почуття інших. Коли бариня вирішує видати свою пралю Тетяну заміж за п’яницю-черевичника Капітона Климова, прекрасно знаючи, що в неї закоханий двірник Герасим, Гаврило придумав хитрий спосіб викликати у нього відразу до коханої. Дворецький знав, що Герасим не любить п’яних людей, і змусив Тетяну зобразити перед ним «хмільну». Цей підлий вчинок розбив двірнику серце.
Через деякий час Гаврило, виконуючи черговий наказ барині, знову заподіяв біль Герасиму. Він таємно продав його улюбленого песика на прізвисько Муму, який дратував господиню. Але собака повернулася. Тоді дворецький почав чинити тиск на двірника. Не витримавши, Феодосій вирішив сам втопити улюбленицю, а потім поїхав з цього будинку в рідне село. Такий вчинок дворецького розлютив господарку, адже вона наказувала просто позбутися від тварини, а не вбивати його. Гаврило з-за своєї дурості і страх не догодити пані зрозумів цей наказ буквально, що призвело до трагічного завершення історії.
Незважаючи на це, Гаврила не можна назвати злим, адже він не бажав нашкодити кому-небудь свідомо. Він просто намагався добре виконувати свою роботу і слухався господиню, запугавшую його та інших слуг. Його можна назвати лише боягузом, адже, на відміну від Герасима, він не зміг протистояти її сваволі і не наважився перечити їй, навіть усвідомлюючи, що своїми справами він позбавляє інших людей щастя і губить життя і ні в чому не винної собаки.
В оповіданні «Муму», що належить до такого напрямку, як критичний реалізм, представлені різні герої, з допомогою яких Іван Сергійович Тургенєв демонструє і викриває основні вади, притаманні крепостничеству. Автор сміливо засуджує такий уклад життя, тому твір довгий час забороняли публікувати.
Вважається, що ця трагічна історія заснована на реальних подіях, які він бачив у московському будинку своєї матері Варвари Петрівни Тургенєва. Вона стала прототипом барині, яка безцеремонно втручається в життя своїх слуг, доводячи ситуацію до свавілля, і при цьому свято вірить, що творить добро.
Твір на тему Гаврило (Муму)
Тургенєв малює у своєму оповіданні образ типового дворецького – Гаврила. Він є трохи раболіпним зі своєю хазяйкою і досить суворим з іншими підлеглими. Такі люди люблять ієрархію і підкоряються цьому порядку, тому Гаврило Андрійович приймає власну роль, якій відповідає і зовні і всім своїм серцем.
Мені Гаврило здається досить нещасною людиною, хоча він сам не розуміє власного нещастя. Він щиро жорстокий з іншими і шукає власної вигоди, найчастіше за допомогою створення нещастя іншим. Звичайно, він простий мужик, яких багато, але він явно не моральний ідеал, а навіть навпаки є протилежністю цього ідеалу.
Можливо, навіть цей герой являє собою протилежність Герасиму, який може відчувати, має серцеву відповідальність перед іншими, чуйний до цього світу. Гаврило руйнує щастя Герасима для власної вигоди, він розлучає Герасима і Тетяну, наказує топити Муму. Такі вчинки можливо навіть назвати садистськими, але насправді така поведінка властива багатьом простим людям і про це говорить Тургенєв у своєму оповіданні.
Характерним є факт відмінності положення Гаврила і Герасима. З одного боку досить відбувся (за мірками простої людини) Гаврило, а з іншого боку бідний Герасим, який при цьому досить багатий духовно і такого багатства Гавриле ніколи не здобути.
Дворецький боїться свою господиню, у нього маленькі жовті очі – дзеркало душі, ймовірно, теж дріб’язковою і хворий. Адже жовтизна – колір туги і хвороби. Цей герой явно не є духовно здоровим, хоча, в цілому, і здається нормальною частиною свого суспільства. Таким чином, персонаж явно негативний і через нього автор виявляє вади багатьох людей, негативні риси характеру, які часто проявляються в простих людях: злість, підступність, раболіпство.
Гаврило накопичує тільки матеріальне багатство і не думає про власній душі. Він у кімнаті зберігає різноманітні припаси і предмети в скринях. Цим усім він разживается у панянки, перед якою підлещується, але при цьому провертає різні махінації зі своєю компаньйонкою Любов’ю Любимовной – до речі, характерне ім’я, яке вказує на протилежність, адже в цьому людині любові не спостерігається.
