Самим вірним слугою барині був дворецький Гаврило. Він намагався виконати будь-яку її примху, аби догодити норовливої господині. Його робота – слідкувати за порядком у будинку, а інші слуги зобов’язані беззаперечно підкорятися йому. Кожен день в призначений час він приходив до пані з звітом.
Про зовнішньому вигляді дворецького відомо тільки те, що у нього «жовті очі і качиний ніс». Йому притаманні такі якості як боягузтво, слухняність, хитрість, спритність і в той же час дурість. При цьому він не терпить легковажності, за яке він лаяв чоловіка Тетяни.
Цей другорядний персонаж зображений як шахрай і слизький тип. Підлещуючись перед барыней, він думає тільки про свою вигоду і потайки краде все підряд. Йому не важливі почуття інших. Коли бариня вирішує видати свою пралю Тетяну заміж за п’яницю-черевичника Капітона Климова, прекрасно знаючи, що в неї закоханий двірник Герасим, Гаврило придумав хитрий спосіб викликати у нього відразу до коханої. Дворецький знав, що Герасим не любить п’яних людей, і змусив Тетяну зобразити перед ним «хмільну». Цей підлий вчинок розбив двірнику серце.
Через деякий час Гаврило, виконуючи черговий наказ барині, знову заподіяв біль Герасиму. Він таємно продав його улюбленого песика на прізвисько Муму, який дратував господиню. Але собака повернулася. Тоді дворецький почав чинити тиск на двірника. Не витримавши, Феодосій вирішив сам втопити улюбленицю, а потім поїхав з цього будинку в рідне село. Такий вчинок дворецького розлютив господарку, адже вона наказувала просто позбутися від тварини, а не вбивати його. Гаврило з-за своєї дурості і страх не догодити пані зрозумів цей наказ буквально, що призвело до трагічного завершення історії.
Незважаючи на це, Гаврила не можна назвати злим, адже він не бажав нашкодити кому-небудь свідомо. Він просто намагався добре виконувати свою роботу і слухався господиню, запугавшую його та інших слуг. Його можна назвати лише боягузом, адже, на відміну від Герасима, він не зміг протистояти її сваволі і не наважився перечити їй, навіть усвідомлюючи, що своїми справами він позбавляє інших людей щастя і губить життя і ні в чому не винної собаки.
В оповіданні «Муму», що належить до такого напрямку, як критичний реалізм, представлені різні герої, з допомогою яких Іван Сергійович Тургенєв демонструє і викриває основні вади, притаманні крепостничеству. Автор сміливо засуджує такий уклад життя, тому твір довгий час забороняли публікувати.
Вважається, що ця трагічна історія заснована на реальних подіях, які він бачив у московському будинку своєї матері Варвари Петрівни Тургенєва. Вона стала прототипом барині, яка безцеремонно втручається в життя своїх слуг, доводячи ситуацію до свавілля, і при цьому свято вірить, що творить добро.
