Всім добре відомо, що мистецтво – це самовираження окремої особистості, а література, стало бути, самовираження особистості письменника. «Багаж» пишучого людини складається із словникового запасу, мовних прийомів, навичок використання цих прийомів. Чим багатша палітра художника – тим більшими можливостями при створенні полотна він володіє. Те ж і з письменником: чим виразніше його мова, чим яскравіше образи, чим глибше і цікавіше висловлювання, тим більш сильний емоційний вплив на читача зможуть надати його твори.
Серед засобів мовної виразності, званих частіше «художніми прийомами» (або інакше фігурами, стежками) в літературній творчості на першому місці за частотою вживання значиться метафора.
Метафора використовується, коли ми вживаємо слово або фразу в переносному значенні. Перенесення це здійснюється за схожістю окремих рис явища чи предмета. Найчастіше саме метафора створює художній образ.
Різновидів метафори досить багато, серед них:
метонімія – троп, змішуючий значення по суміжності, іноді передбачає накладання одного на інше значення
(приклади: «З’їм я ще тарілку!»; «Ван Гог висить на третьому поверсі»);
епітет – стежок, найбільш яскраво відображає суб’єктивну авторську позицію, синтаксично використовується найчастіше у вигляді визначення
(приклади: «славний хлопець»; «жалюгідний людинка», «гіркий хліб»);
порівняння – фігура мови, що характеризує предмет через зіставлення одного з іншим
(приклади: «як тіло дитини свіжий, як поклик сопілці ніжний»);
уособлення – «пожвавлення» предметів або явищ неживої природи
(приклади: «зловісна імла»; «осінь заплакала»; «завірюха завила»);
гіпербола і литота – фігура в значенні перебільшення або применшення описуваного предмета
(приклади: «він вічно сперечається»; «море сліз»; «макової росинки в роті не було»);
сарказм – зла, уїдлива насмішка, часом відверте словесне знущання (наприклад, що набули поширення останнім часом реп-батлах);
іронія – глузливе висловлювання, коли мовець має на увазі щось зовсім інше (наприклад, твори В. Ільфа і Є. Петрова);
гумор – троп, який виражає веселий і найчастіше добродушне настрій (в цьому ключі написані, наприклад, байки І. А. Крилова);
гротеск – фігура мови, навмисно порушує пропорції і щирі розміри предметів і явищ (часто використовувався в казках, інший приклад – «Подорож Гуллівера» Дж. Свіфта, творчість Н.В. Гоголя);
каламбур – навмисна двозначність, гра слів, заснована на їх багатозначності
(приклади можна знайти в анекдотах, а також у творчості В. Маяковського, О. Хайяма, К. Пруткова і ін);
оксюморон – поєднання в одному вираженні непоєднуваного, двох суперечливих понять
(приклади: «страшно красивий», «оригінальна копія», «зграя товаришів»).
Однак мовна виразність не вичерпується тільки стилістичними фігурами. Зокрема, можна згадати ще звукопись, яка являє собою художній прийом, що передбачає певний порядок побудови звуків, складів, слів для створення якогось образу або настрою, імітації звуків реального світу. Звукопись читач частіше зустріне в поетичних творах, але цей прийом зустрічається і в прозі.
