Богословські суперечки
Потрібно відзначити, що в релігії іпостась – це термін, який не завжди розуміли однаково. В християнстві існує твердження про те, що Бог єдиний і троїчний. Коли отці церкви намагалися пояснювати поняття троїчності, вони не завжди використовували однакову термінологію.
Одні з них казали, що сутність троїчності в тому, що в Бозі з’єднуються три особи, позначаючи це терміном πρόσωπον, persona. Інші вважали, що в Бозі з’єднані три іпостасі і застосовували при цьому слово ὑπόστασις. Треті воліли вживати слово ουσία, natura, substantia.
Подібні різночитання вилилися в 4-му столітті у суперечки між богословами на Сході, що мали тривалий характер. У певний період між західною і східною церквами сталося різнодумство.
При цьому східні богослови говорили, що при єдності істоти Бог перебуває в різних іпостасях. Словом «іпостась» вони висловлювали поняття особи, спростовуючи думку одного з єретиків – Савелія. Останній пояснював, що у Бога лише одна сутність, одна іпостась, але він в різний час брав на себе три види: вид Отця, Сина, Святого Духа. Таким чином, це лише імена, або діяння однієї особи.
Західні церковники вважали, що у Бога одна іпостась. Вони протиставляли свою думку вчення Арія, яке допускало три сутності: Батька – сутність Божеську, Сина – створену, і Святого Духа, сутність також створену, але від Сина окрему.
З метою вирішення цих протиріч в Олександрії в 362 році був скликаний собор, де з’ясувалося, що і східні, і західні богослови вчили однаково, хоча і висловлювалися по-різному. Перші при цьому використовували «іпостась» в значенні «особи» і замість «особи». А другі цим же самим словом намагалися виразити поняття ουσία – «істота». Починаючи з 4-го століття, панівною стала перша форма вираження.
