Подвиг Зої Космодем’янської докладно правда
Зоя Космодем’янська. Що для нас означає це ім’я? Хто така Зоя Космодем’янська?
Героїня, яка прийняла мученицьку смерть, або вигаданий образ комуністичної пропаганди?
13 вересня 1941 року Зої Космодем’янської виповнилося 18 років. Працюючи на заводі токарем, вона весь час мріяла потрапити на фронт, захищати Москву, захищати Батьківщину.
До Москви надійшло звернення з проханням виділити хоча б тисячу юнаків і дівчат. Закономірність така, що чим далі від фронту, тим більше бажання туди потрапити. На комісію прибуло три тисячі осіб. У лічені години організовуються загони з хлопчиків і дівчаток, готових до самопожертви. Приймали майже всіх, одне але. Диверсанту не можна бути занадто помітним, тим більш красивою дівчиною. Це головний параметр, за яким Зоя не підходила. Її не прийняли і відправили додому. Зоя не пішла, ночувала біля приймальні. Вона немов прагнула до смерті, і її взяли, чим далі командир частини сильно шкодував і вініл себе.
29 жовтня 1941 року у вантажівці серед таких же молодих як вона, Зоя вирушила на фронт, радіючи про те, що нарешті зможе закрити собою Москви. Зоя ще не знала, що жити їй залишилося рівно місяць. 29 жовтня вона вирушила на фронт, а 29 листопада її стратили.
В завдання для групи молодих диверсантів входило мінувати дороги і мости, підпалювати німецькі штаби, стайні, що служило ще й орієнтиром для нашої авіації. У полках почали створювати факельні команди, по двадцять-тридцять чоловік з найбільш відважних бійців і командирів. За лінію фронту були перекинуті кілька тисяч добровольців-диверсантів, таких як Зоя Космодем’янська.
Село Петрищево – була особливим місцем скупчення німецьких загонів. В селі фашисти розташували частина радіорозвідки. Підхід до селі заміновано, командир загону вважав, що завдання виконати неможливо, і розгорнув загін, але його не послухалися всі бійці. Три бійця, три безстрашних людини Борис, Василь і Зоя продовжили прорив в село і проводили операції по підпалів будинків і стаєнь.
Що ж сталося в цьому селі? Під час диверсії, підпаливши кілька будинків, Борис не дочекався. Зої і Василя і покинув село. Бійці втратили один одного і Зоя вирішила сама продовжити операцію і знову вирушила туди ввечері 28 листопада. На цей раз вона не змогла здійснити поставлені цілі, так як вона була помічена німецьких вартових, і схоплена. Фашисти, втомлені від постійних диверсій, від діянь російських партизанів, стали мучити дівчину, намагалися дізнатися у неї, скільки ще наших солдатів знаходиться або збираються потрапити в село. Зоя, не відповіла на жодне питання фашистів, вона була готова померти в повному мовчанні. Зоя до останнього була віддана Батьківщині!
29 листопада тендітну дівчину повісили на очах жителів села. Останні слова Зої були такими: -Я вмираю за свій Народ! За свою Країну! За правду!
