Алоізій Могорич – один з другорядних персонажів М. в романі Булгакова “Майстер і Маргарита”.
Про його зовнішності не можна нічого сказати, так як Майстер описував його як “…зовні-то чорт знає на що схожий…”. Він був приятелем Майстра, дуже сподобався йому, так як був “людиною з сюрпризом всередині” і дуже розумним, за професією – журналіст. Як розповідав про нього Майстер, то Алоізій дуже любив літературу, пізніше відгукнувся про роман Майстер приємно і точно. Він виявився надзвичайно заповзятливим людиною, як описує його сам головний герой. Однак, коли подруга Майстра – Маргарита – познайомилася з даними людиною, він відразу не сподобався їй. А перше враження її не підвело. Вона сказала, що ця людина дає про себе відштовхуюче враження. Як потім з’ясувалося, Могоричу жив недалеко від підвалу Майстра і був неодружений.
Однак, Маргарита незабаром виявилася права на рахунок цього журналіста. Коли Могоричу прочитав роман Майстра, як би приємно і добре він не відгукувався про нього, через якийсь час журналіст подав скаргу на Майстра. Він написав, що Майстер зберігає у себе вдома нелегальну літературу. Після чого, Майстри з’їжджає з підвалу, потрапляючи в психіатричну лікарню. А Могорич займає місце Майстра в його приміщенні. Там він прилаштовує собі ванну.
У підсумку, Воланд разом зі своєю свитою виганяє Алоизия з оселі Майстра. Поговоривши з журналістом, маг-чарівник відсилає Алоизия в подорож без штанів і без ванни. Повернувшись через якийсь час у Москву, Алоізій стає фінансовим директором театру “Вар’єте”. Але Варенуха скаржиться на нього, вважаючи його поганим і ледачим людиною. Алоізій не справляється зі своєю роботою взагалі, він нічого не робить, як не поганих справ, так і не добрих. З усієї своєї роботи він тільки призначив іншого буфетника.
Як я вважаю, він був поганою людиною. Адже Майстер довірився йому, так як Алоізій здався йому хорошою людиною. А в підсумку, через нього згоріли рукописи Майстра у вогні, сам він став хворий і пізніше потрапив у психіатричну лікарню. Після чого, скориставшись становищем Майстра, він забрав порожнє його житло. На мою думку, Алоізій Могорич – один з героїв, який погано надходить з іншими, і тому він негативний персонаж.
В реальному житті не можна нехтувати довір’ям інших. Такі люди стають щурами, які готові заради своєї вигоди наябедничати на іншу людину, одягли його тільки погане.
Твір на тему Могоричу
Ще один типаж зрадника. Алоізій Могорич. Ця людина не тремтить за своє життя. Навпаки. Він бажає отримати від життя максимум, на який здатна спрацювати його виверткий розум. Зовні схожий чорт знає на що. Представляється таким собі безформним, бездонним посудиною. Наповнюй його, чим хочеш, хоча всередині він давно повний. Неприборканої, первісною заздрістю. Заздрістю і жадібністю.
Все, що їм рухає, спрямоване на створення умов для існування. Він навіть може завести собі «друга». А попросту – втертися в довіру. І випитати, випитати, вивідати всі слабкі місця, страхи, таємниці. Вивернути навиворіт і вдарити в саме незахищене місце, в самий невідповідний момент.
Оскільки Алоїзій в той момент потрібна була не жінка, а житло, квартирка в підвальчику, яку купив Майстер, але не став розбивати любов Майстра, волочась за Маргаритою, може бути розуміючи, що Маргарита навіть не подивиться в його бік. Оскільки її враження про нього було саме відразливе.
Але, як би те ні було, Булгаков яскравими жирними мазками малює ще один відверто неприємний, аморальний, огидний образ зрадника. Йому, як і Юді вдається його огидна місія. Погубити Майстра виявляється справою зовсім нескладним. І, подібно Юді, Алоізій отримує своє прокляте винагороду – затишну квартирку Майстра, навіть примудряється прописатися у Забудовника, ще раз підтверджуючи слова Воланда про те, що квартирне питання зіпсувало москвичів.
Він неодружений. Пронырлив. Любить літературу? Представився журналістом. Не дивно? Не створюється враження, що він може не тільки представитися, але навіть стати ким завгодно і полюбити все що завгодно аби втертися в довіру, викликати співчуття, симпатію, і зробити те, що задумав? Саме тому він і є “…хто-небудь несподіване, несподіваний і зовні то чорт знає на що схожий…” він говорить вкрадливо й улесливо, майже єлейно. Він умовляє Майстра прочитати йому весь роман з початку до кінця, і робить вельми глибокодумні замітки в розмовах з ним, вражаючи ясністю думок і відмінною пам’яттю.
І навіть, коли усвідомлює, що з ним сталося при зустрічі з Воландом, все одно знаходить в собі сили і вміння повернутися і чудово влаштуватися в житті. Хіба це не говорить про його неймовірною виживаності та підприємливості? А головне – про вічність цього образу.
