В жовтні 1905 року Російська імперія проголосила маніфестом новий державний порядок. Було оголошено про скликання Державної думи, за місця в якій могли боротися створюються партії. До цього моменту вони в Росії були поза законом. У числі партійних структур, які сформувалися після цього історичного документа, виявилися і прогресисти.
Біля витоків
Прогресивна партія бере свій початок з 1908 року. В цей час виникли можливості об’єднання політичних поглядів московської буржуазії та інтелектуалів-кадетів. Вони активно шукали можливість створити власну партію для подальшого встановлення зв’язків з московськими буржуа.
До цього моменту, в період з 1905 по 1907 рік, майбутнє прогресисти власну організацію створити не змогли. Носії їх ідей входили в різні структури ліберального штибу або в Державній думі 1-го і 2-го скликання були позапартійними.
Партія прогресистів, або прогресивна партія, що була створена в 1912 році. В цей час молоді представники купецтва Москви з активною участю багатих буржуа А. В. Коновалова та П. П. Ряпушинского провели активну кампанію, для якої використовували газету «Ранок Росії». Основним об’єктом пропаганди були торгово-промислові кола Москви з акцентом на представників нового ліберального покоління.
Головним напрямком агітації стали спроби залучити велику буржуазію до створення нового руху лібералів для здійснення широких політико-економічних програм. Іншою особливістю політичної агітації майбутніх поступовців було намір встановити зв’язки з російською селом і лідерами старообрядців.
З’їзд і прийняття програми
Перший з’їзд партії прогресистів пройшов з 11 по 13 листопада 1912 року в місті Санкт-Петербурзі. На цьому установчих зборах обрали керівництво, прийняли програму (думську програму), намітили тактику роботи.
Положення програмного документа включали в себе наступні основні пункти:
- ліквідація адміністративного свавілля, а також позбавлення Росії від посиленої і надзвичайної охорони;
- припинення дії виборчого закону від 3 червня 1907 року (демократи того часу називали його «Третьеиюньским державним переворотом», згідно з яким виборчі права населення виявилися серйозно урізаними);
- створення народного уряду з розширенням його прав;
- проведення реформи Державної ради Російської імперії;
- забезпечення свободи слова, друку, спілок і зборів;
- створення в Росії реальної недоторканності особистості, свободи совісті;
- забезпечення самовизначення народів, які входили до складу Російської імперії;
- ліквідація привілеї станів та станових обмежень;
- проведення реформ земського і міського управління.
В завершальних моментах програми прогресивної партії 1912 року передбачалося встановити у Росії конституційний монархічний лад, при якому міністри відповідали перед створеним народним урядом.
Проблеми становлення
Минулий з’їзд став важливим моментом у процесі об’єднання буржуазії (в основному московської) і окремих представників інтелігенції. Але задуми керівництва поступовців про перетворення їх структури в загальноросійську життя втілені не були.
Лідерам прогресивної партії не вдалося переманити на свій бік представників правого флангу кадетів. Останні бачили, що створювана прогресистами структура досить слабка, і воліли залишатися на своїх позиціях. У той період кадети мали значний авторитет і були популярні в широких верствах суспільства.
Також партія прогресистів не змогла заманити в свої ряди і представників октябристів. Незважаючи на те що у них стався розкол в 1913 році, вони залишилися вірні своєму лідеру А. В. Гучкову. Єдиним успіхом можна вважати створення у великих містах так званих структур прогресивних виборців, які підтримували зв’язку з їх думською фракцією.
Більш того, головною невдачею прогресивної партії стала їх нездатність об’єднати під своє політичне крило промисловців, що підтримують ліві погляди. Основна частина російської буржуазії відчувала недовіра до політичних громадським організаціям, віддавши перевагу жити у звичних для них умовах власних корпоративних структур.
Центральний комітет
Структура центрального комітету прогресивної партії була представлена 39 членами. До числа входили: 29 потомствених дворян, 9 почесних громадян, ставлення одного члена центрального комітету до якого-небудь стану невідомо. Дев’ять членів ЦК з числа дворян належали до вищої знаті та мали високі дворянські титули. Причому четверо були придворними чинами. Вісім дворян були державними радниками – таємними, дійсними, статскими. Чотирнадцять дворян – великі землевласники. Дванадцять членів центрального комітету партії мали тісні зв’язки в торговельно-промислових і фінансових колах. З перерахованого вище випливає, що в керівництві основними керівними елементами були крупні поміщики і капіталісти.
Прогресисти і Перша світова війна
Найбільш активна діяльність прогресивної партії пов’язана з роками Першої світової війни. Знаковим для них стало засідання IV Думи в липні 1914 року. На ній вони заявили про свою беззастережну підтримку царського уряду, закликавши вести війну до повної перемоги. Активно підтримали військові кредити, брали діяльну участь в особливих нарадах, створених урядом царської Росії в 1915 році по лінії оборони, палива, перевезень і продовольства.
Прогресивний блок у IV Думі
Найактивнішу участь партія прогресистів прийняла у створенні в IV Думі так званого прогресивного блоку. Він був утворений в серпні 1915 року. У нього входили переважно представники лібералів, а також помірно праві думські сили. Блок включав в себе членів від партій поступовців, октябристів, кадетів і російських націоналістів.
Заручившись, завдяки своїй активній поведінці, широкою підтримкою різних організацій, фракція партії прогресистів в Думі почала більш рішуче відстоювати свої позиції. Так, на зборах прогресивного блоку в серпні 1915 року один з її лідерів В. М. Єфремов – голова думської фракції, заявив про те, що в разі розпуску Думи (який стався на початку вересня того року) сторони, що входять в блок, повинні домовитися про методи боротьби з урядом Російської імперії.
Програма прогресивного блоку
Прийнята з подачі поступовців програма блоку пропонувала:
- домогтися амністію ув’язнених, притягнутих до відповідальності за політичні та релігійні погляди;
- здійснити більш повне зрівняння селян у правах, а також національних меншин;
- надати повну автономію Польщі;
- виключити репресивні дії стосовно друкованих органів «Малоросії»;
- відновити діяльність профспілок;
- істотно збільшити права місцевого самоврядування.
В подальшому, з урахуванням загострення політичної обстановки в 1916-на початку 1917 року, прогресисти почали більш рішуче відстоює свої ідеї в політичному житті Росії.
Ліквідація партії прогресистів
Лютнева революція 1917 року зняла наявні до того часу розбіжності між ліберальними партіями. Вони виявилися неактуальними. У цей час основною рушійною партійної силою Росії стали кадети. Навколо них почали консолідуватися всі інші ліберальні сили. В цю партію перейшла значна частина поступовців. У їх числі опинився і колишній лідер – Олександр Іванович Коновалов. У створеному Тимчасовому уряді в березні 1917 року він зайняв пост міністра торгівлі і промисловості.
Деякими членами партії робилися спроби зберегти її як самостійну структуру. У цих цілях в період з березня по квітень 1917 року вони перейменували її в радикально-демократичну, оголосивши програмними цілями створення федеративної демократичної республіки з президентською формою правління. Її лідерами стали І. Н. Єфремов і професор Д. П. Рузський.
Датою розпуску прогресивної партії прийнято вважати березень 1917 року.
