Що таке Гіперборея? Міфи про легендарній країні, цивілізація, розквіт і причина загибелі

Згідно з віруваннями стародавніх греків, далеко на півночі, за тими крижаними землями, з яких прилітає холодний вітер Борей, існувала країна Гіперборея, цивілізація якій стояла на надзвичайно високому щаблі розвитку. Її назва перекладається з грецької як «за Бореем». У період Середньовіччя багато вчених вважали, що населяв її народ, перш ніж зникнути з лиця Землі, зумів дати поштовх розвитку всієї світової культури. Сучасні дослідники ставляться до подібних тверджень досить скептично, але це не зменшує їх інтерес до того, що могло лягти в основу легенди.

Нащадки титанів

В античних манускриптах, де Гиперборею часто іменують Арктидой, можна знайти різні версії щодо походження населяв її народу. Так, античний філософ і поет Ференик вважав, що він був нащадком міфічних титанів – дітей бога неба Урана і його дружини богині землі Геї. Інший древній грек на ім’я Фанодем в запалі патріотизму доводив, ніби прабатьком цих людей був якийсь афінянин Гиперборей, від якого вони й одержали свою назву.

Порившись в анналах минулого, можна відшукати і багато інших подібних версій, автори яких намагалися довести причетність свого народу велику, хоча і не цілком реальною цивілізації. Цікаво відзначити, що їх послідовники, які стверджують, зокрема, що Гіперборея − батьківщина стародавніх слов’ян, досить численні в наші дні, але про це мова піде нижче.

Під заступництвом Аполлона

Як вже говорилося вище, про те, що таке Гіперборея, людство дізналося з античної міфології, де її образ часто використовувався в різних сюжетах. Так, давньогрецький поет і музикант Алкей в своєму «Гімні Аполлону» писав, що бог світла і радості часто вирушав у цю країну. Відпочивши там від літньої спеки рідної Еллади і повернувшись потім на батьківщину, він з ще більшою ретельністю протегував наукам і мистецтвам.

Більш того, у деяких авторів можна зустріти твердження, ніби представники цивілізація стародавньої Гіпербореї не тільки користувалися прихильністю таких авторитетних богів, як Аполлон, але і самі частково були небожителями. Їх найближчими родичами серед смертних вважалися напівміфічні народи: латофаги, феакамі і ефіопи (не плутати з сучасними жителями Північної Африки).

Стомлені щастям

Подібно своєму покровителю Аполлону, гіпербореї володіли безліччю художніх обдарувань. Невідомо, хто виконував у них чорну роботу, але самі вони жили в стані достатку і млості, проводячи час серед галасливих світів, що супроводжувалися музикою, співом і танцями. Коли ж хотілося відпочити від веселощів, гіпербореї усамітнювалися і, взявши в руки перо, складали чергову геніальну поему, яку і зачитували потім своїм товаришам по чарці.

Гіперборея − батьківщина стародавніх поетів і музикантів, була настільки щедра до своїм синам, що навіть сама смерть сприймалася як звільнення від перенасиченості життям. Коли їм ставало несила плескатися в цьому нескінченному океані щастя, вони піднімалися на прибережні скелі і з їх висоти нізвергалісь в море. Так, принаймні, стверджував давньогрецький історик і мифограф Діодор Сицилійський.

Зниклі дівчата

Про те, що таке Гіперборея, інші народи світу дізналися завдяки цікавому нагоди. Справа в тому, що населення цієї благодатної країни щороку приносило плоди першого врожаю своєму покровителю Аполлону, відправляючи їх на Делос – острів в Егейському морі, де жило божество, в супроводі юних і прекрасних дівчат. І ось одного разу красуні не повернулись додому, то знайшли собі чоловіків у теплих краях, то потрапили в руки розбійників, яких у ті часи було задосить.

Дивіться також:  Граф Бенкендорф: біографія, фото, родина, служба, чини, дата та причина смерті

Гіпербореї тяжко, щоб надалі нікого не піддавати ризику, стали виносити кошики з плодами на кордон держави і просити сусідні народи відправити їх до самого Делоса, передаючи по ланцюжку, ну точно так само, як ми передаємо плату за проїзд у переповненій маршрутці. Вже в якому вигляді досягали дари адресата – невідомо, але, виконуючи доручення, жителі Землі розповідали один одному про відправників кошиків і їх щасливого життя. Так, завдяки зниклим дівчатам, чутка про народ, що живе «за Бореем» рознеслася по всьому світу.

Благодатний край та його мешканці

Продовжуючи розмову про те, що таке Гіперборея, буде доречно згадати двох знаменитих (хоча і міфічних) вихідців з її народу. Це − найбільші мудреці, удостоєні честі стати особистими слугами Аполлона: Арістей і Абарис. Поважні мужі передали грекам багато секрети архітектури, скульптури віршування та інших мистецтв, завдяки чому культура стародавньої Еллади піднялася на небувалу по тим часам висоту. Обидва вони розглядалися як іпостась (в даному випадку – сутність, прояв) самого Аполлона. Їм навіть приписувалося володіння чудодійною силою, яка полягала у його фетишистських символах – лорел, стрілі і чорному вороні.

І, нарешті, відомості про те, що таке Гіперборея, можна почерпнути з творів давньоримського вченого Плінія Старшого. На сторінках своєї капітальної праці «Природна історія» він приділив багато уваги цьому, на його думку, реально існував народу. Поважний римлянин писав, що за Рифейскими горами (так у ті часи називали височини, розташовані на півночі Євразії) по ту сторону льодових вітрів, розкинулася країна, жителі якої звуться гіпербореями.

Всі вони сягають глибокої старості і розлучаються зі світом лише добровільно, розбалувані і стомлені щастям. Їм невідомі ні хвороби, ні чвари, а слух свій вони тішать пеним і чудовими віршами власного виробництва. Клімат в тій країні настільки сприятливий, що немає причин будувати будинки, і всі гіпербореї круглий рік живуть у гаях, наповнених світлом і щебетом птахів. Сонце там заходить раз на півроку, але і те, ніби засоромившись своєї вольності, через кілька хвилин знову з’являється на небосхилі. Закінчує автор словами про те, що існування цього счастливейшего з народів не викликає в ньому і тіні сумніву, хоча воно й оповите непроникною таємницею.

На жаль, представники сучасної історичної науки не поділяють захоплення Плінія Молодшого, і до загадок Гіпербореї ставляться вельми стримано. На їхню думку, міф про щасливе країні є лише проявом утопічних уявлень стародавніх греків про віддалених і невідомих їм народи, що живуть «на краю світу». Дослідники змушені констатувати, що не існує документальних підтверджень того, що легенда про Гіпербореї має під собою хоч якусь історичну підоснову.

Модна, але вельми спірна теорія

У той же час протягом останніх десятиліть з друку вийшло чимало книг, присвячених цій вельми популярною сьогодні темі, причому всі вони, як правило, є творами окультного і псевдонаукового спрямування. Багато автори ставлять своєю метою популяризацію ідеї, суть якої зводиться до того, що Гіперборея − батьківщина стародавніх слов’ян. В якості найбільш переконливого, на їхню думку, аргумент, вони приводять цитати з праць французького містика і віщуна XVI століття Нострадамуса, який, по одному йому відомої причини, називав росіян «гиперборийским народом».

Дивіться також:  Хто такий скопець: опис поняття, історія секти

Доказ спорідненості або, щонайменше, тісних контактів між древніми слов’янами і Гипербореей автори намагаються знайти (і, як їм здається, знаходять) у географічному розташуванні цієї легендарної країни. Підставою для їх тверджень служить старовинна карта, створена ще в XVI століття фламандським географом Герардом Кремером. На ній Гіперборея представлена у вигляді великого арктичного материка, в центрі якого височіє гора Міру.

Його південний край знаходиться в безпосередній близькості від північного узбережжя Євразії, де селилися слов’яни і звідки брала початок більшість скіфських річок. Далі йдуть міркування, засновані на простій логіці: якщо є річки, то що заважало гипербореям відправитися з ним вглиб материка, а в дорозі, истомленные стриманістю, вони навряд чи втрачали випадок скористатися прихильністю яснооких слов’янок і обробити своїм насінням великі російські простори.

Соняшникова царство

У пошуках докази спорідненості жителів Гіпербореї і слов’ян прихильники цієї теорії не залишають без уваги і пам’ятники давньоруського епосу. Серед образів, які увійшли у традицію усної народної творчості, їх особливо приваблює Соняшникова царство, розташоване, як відомо, «за тридев’ять земель», і куди відправляються на подвиги багато билинні герої.

Що це, як не спогад про давно минулі часи, коли наші предки тісно спілкувалися з жителями країни, над якою світить незаходящее сонце? І цілком імовірно, що це спілкування було настільки тісним, що його сліди можна знайти на генетичних особливостях сучасних росіян. Чому досі не знайшли? Та просто тому, що не хотіли шукати. Саме так міркують прихильники цієї теорії.

Як вже говорилося вище, на прилавках книжкових магазинів можна побачити багато літератури, присвяченої цьому питанню. В даний час найбільшою популярністю у читачів користується книга Євгенія Авер’янова «Древні знання Гіпербореї», і всі бажаючі можуть знайти в ній більш детальну інформацію.

Карта адмірала Рєїса

Все вищесказане може здатися наївним, але в серйозних дослідників є і реальні приводи задуматися про можливість існування на місці нинішньої Антарктиди континенту з високорозвиненою цивілізацією. Наведемо лише один з них.

У Національній бібліотеці Стамбула зберігається географічна карта, складена у 1513 році турецьким адміралом Пірі Реисом. На ній, крім Америки і Магелланової протоки, зображена і невідома в ту епоху Арктика (Арктида). Обриси її берегової лінії представлені з такою достовірністю, який можна було досягти лише з використанням сучасних засобів аерофотозйомки. При цьому ніяких льодів на ній не відзначено. На карті є супровідний напис, з якої випливає, що при її складанні адмірал керувався матеріалами епохи Олександра Македонського. Дивно? Так, але і це ще не все!

За даними, отриманими в 70-ті роки минулого століття учасниками радянської наукової експедиції, вік крижаного покриву Арктики налічує близько 200 тис. років, а раніше на її території переважав теплий і м’який клімат. Звідси випливає, що першоджерело, на основі якого були складені карти Олександра Македонського, а пізніше Пірі Рейса, створювався раніше цього терміну.

Дивіться також:  СРСР: ідеологія і культура (1945-1953 рр.)

Якщо так, то висновок може бути тільки один: в давні часи на території нинішньої Арктики жив народ, який створив небувалу по тим часам цивілізацію, загибель якої цілком можна пояснити кліматичною катастрофою, перетворила їх країну в безжиттєву крижану пустелю.

Врятувалися жителі загиблого континенту

В останні десятиліття з’являється все більше ентузіастів, які намагаються знайти відповідь на питання про те, чи спілкувалися між собою жителі Гіпербореї і давні арії – народ, що населяв центральну і північну частину сучасної Росії. У разі якщо відповідь виявиться позитивним, то і наше спорідненість з «основоположниками світової культури» (так іменують гіпербореїв найбільш завзяті прихильники їх існування) не викликає сумніву.

Серед різноманіття гіпотез чимало прихильників набула теорія, згідно з якою арії – це і є самі гіпербореї, що врятувалися після катаклізму, що знищила їх колись квітучий острів, і переселилися на континент. Опинившись в більш суворих природних умовах, вони багато в чому деградували і розгубили колишні знання, проте навіть те, що вдалося зберегти, забезпечило їм інтелектуальну перевагу над іншими жителями Землі.

Саме тому багато народів світу використовують слова, схожі за звучанням, в основі яких лежать корені, явно запозичені коли-то з єдиної мови, що належав високорозвиненої нації. Їм могли користуватися як жителі загиблого континенту, так і ті, з ким вони мали тісний контакт.

Гіперборея і Атлантида, і давні арії − привиди минулих тисячоліть

Ореол таємниці, навколишній Гиперборею, ріднить її з іншим зниклим континентом – Атлантидою, про яку відомо з творів давньогрецьких авторів: Платона, Геродота, Страбона, Діодора Сицилійського та ряду інших. Відмінність між ними полягає лише в тому, що, якщо від першого збереглися деякі сліди, якими можна вважати (хоч і з великою натяжкою) ту частину суші, що є північним узбережжям Євразії, то другий пропав безвісти в океанській безодні.

Тим не менше з кожним роком з’являється все більше ентузіастів, переконаних в історичній достовірності наявних про них відомостей. Більше того, досить популярною в наші дні стала гіпотеза, згідно з якою античні автори мали на увазі один і той же континент.

За минулі тисячоліття і Гіперборея, і стародавні арії, і Атлантида стали лише примарами тієї давньої епохи. Однак збереглися свідчення того, що в їхній культурі були присутні елементи, запозичені у народів Середземномор’я. Насамперед, мова може йти про легендах народів Півночі, які часом включають в себе сюжети, досить близькі до тих, що зустрічаються в античній міфології. Крім того, на думку про спільність культур наштовхує і велика кількість артефактів, виявлених під час археологічних розкопок, що проводилися на узбережжі Баренцевого моря в початку 90-х років минулого століття експедицією під керівництвом професора Ст. Н. Дьоміна.

Особливий інтерес у дослідників викликало гігантський, досягав у висоту 70 метрів, але погано помітне від часу наскальне зображення якогось божества. Його обриси також відповідали традиціям античного світу. Однак довести, що Гіперборея і Атландида – це одне і те ж, так і не вдалося. Це питання залишається відкритим. І для його вирішення потрібні чималі зусилля.