Одним з основних персонажів твору є Павло Миронович Пінігін, представлений письменником в образі одного з дітей головної герої, жительки села, розташованої на покинутій острові Майстрів.
Павло зображується у романі у вигляді одруженого чоловіка середніх років, який має трьох дітей, працює спочатку совхозным бригадиром, а потім перейшов у трактористи.
Письменник характеризує героя як мовчазної людини з твердим характером, добре відноситься до старої матері, допомагаючи їй у всьому.
Сюжетна лінія роману розгортається навколо прийнятого владою рішення про переселення жителів села з острова, який підлягає утоплення. Основний кістяк населення села у вигляді старух намагаються всіма силами перешкоджати рішенням влади, не бажаючи переїжджати у впорядковані квартири і розпрощатися з нажитим майном.
Після пережитих подій під час війни, Павло не може знайти спокій і живе в інертному стані, існуючи як сновида. Герой відчуває сильні переживання за рідні місця, з якими волею долі належить розлучитися, але, соромлячись, розуміє, що, переживши чимало життєвих бід і труднощів, вже не має сил і здоров’я, оскільки відчуває, як його душа повністю вытравилась. Дивлячись на свою догорающую хату, Павло ніяк не може зрозуміти, чому в його душі відсутній сильний надрив за знищення рідного дому, а є лише єдина думка гіркого подиву, що це просто місце, де він колись жив.
Втомившись від потрясінь, пов’язаних з переселенням з острова, Павло несподівано радіє настала визначеності і намагається пристосуватися до міського життя. Проте з ним починаються відбуватися незрозумілі речі у вигляді короткочасної втрати пам’яті, ніби, покинувши рідний острів, Павла покидає і життя.
У трагічному фіналі твору Павло, так і не звикла до життя без Матери, виявляється разом з іншими жителями острова на човні, загубленої в річковому тумані.
Розкриваючи образи героїв роману, в тому числі і Павла, письменник нагадує про необхідність збереження рідних місць, де спочивають пращури і зберігаються накопичені попередніми поколіннями родинні зв’язки з рідної землею.
