«Пишатися славою своїх предків не тільки можна, але і повинно, не поважати оної є ганебна малодушність» (А. С. Пушкін).
Мало кому приходить в голову, що слова великого поета Олександра Сергійовича Пушкіна будуть актуальні на сьогоднішній день. Уявімо на хвилину, що з нашого життя зникли всі патріотичні заходи, святкування Дня Перемоги, святкування дня визволення того чи іншого міста. І ось питання. А щоб залишилося?
Адже жодна інша країна не може похвалитися таким почуттям патріотизму, як Росія. Подвиг наших предків залишається незбагненним і недосяжним. Їх життя була позбавлена радості і фарб на довгих чотири роки. Як кажуть, у величезній Росії немає жодної сім’ї, якої не торкнулася б Велика Вітчизняна Війна.
Не дивно, що саме російські поети і письменники завжди повертаються до теми патріотизму, війни, подвигів. Пам’ять про героїв – це обов’язок кожної людини, що живе на території нашої країни. Багато людей, слідуючи тенденціям, складають генеалогічне дерево своєї родини. Саме в таких схемах простежується масштабність історії російської людини.
Зараз часто можна помітити молодих людей, які під час патріотичних заходів ведуть себе непристойно. Виражається це в телефонних розмовах, в жахливих вирази, які дозволяє собі молодь. У таких ситуаціях багато літні люди роблять їм зауваження. І ці зауваження виправдані. Страшно подумати, що вже наступне покоління дітей ніколи не побачить ветеранів Великої Вітчизняної війни, а значить, ніколи не доторкнеться до світової історії та історії своєї сім’ї.
Що ж таке патріотизм? Патріотизм – це почуття гордості за свою країну, поваги до подвигу героїв. Звідси походить слово «патріот» – людина, яка любить і захищає свою країну. Саме такі люди готові зробити багато на благо соєю країни. Схоже, що дух патріотизму, на жаль, сходить на немає. Саме тому дана програма патріотизму впроваджується в дитячі сади і школи, щоб з малих років діти знали це почуття.
Батьківщина… Варто тільки вимовити це слово, як у кожної людини повинні бігти мурашки по шкірі. На прикладі багатьох письменників можна сказати про те, що навіть доросла людина починає тужити і любити свою батьківщину тільки тоді, коли виявляється від неї далеко. На жаль, у багатьох людей не було можливості повернутися на батьківщину з-за політики. Таким чином, не маючи можливості повернутися на батьківщину, поети і письменники змушені були виливати всю свою любов до російських просторах у вигляді романів, віршів, поем. В якості прикладу досить згадати Івана Олексійовича Буніна, який з такою трепетною ніжністю писав про Росію. А ті письменники, які по достоїнству змогли оцінити Росії, не залишаючи її, були подвійно щасливі. Наприклад, Сергій Олександрович Єсенін.
Любіть свою Батьківщину! Любіть Росію!
Твір 2
Наші бабусі і дідусі жили в тяжкий час, великої кровопролитної вітчизняної війни, майже кожен захищав свій рід від погибелі. Пам’ять – це найважливіше, що ми можемо їм дати в знак подяки. Пам’ять про те, що ні що не забуте, ніхто не забутий. Молитви про покійних родичів, квіти на могилі повагу до старших і є приклад як ми можемо висловити вдячність їм за те, що вони відвоювали нашу Батьківщину Росію. Їх шлях був не легким, 20 років довелося нашим дідусям повідати всі біди нашої планети: голод, злидні, вбивства, тортури, смерть маленьких дітей, хвороби. Гестапівці, нещадно вбивали і катували в надії дізнатися плани російських партизанів, шпигунів. Ставили медичні експерименти на п’ятирічних дітей, знущалися над людьми похилого віку і вірними воїнами.
Важкий життєвий шлях наших предків, не повинен залишитися забутим в нашій пам’яті. Вони не шкодуючи свого життя йшли наперекір долі, захищаючи вітчизну від нападчиков: осквернення татар, німців, поляків руської землі. Бійці, не коли ставала на коліна, билися до смерті, щоб ми сьогодні жили на землі спокійно й мирно. Ціною власної крові, відвоювали, вигнали зловмисників з руської землі. Найменше що ми можемо зробити для своїх праотців, це пам’ятати і пишатися за їх подвиги. Наші бабусі і дідусі воювали віком від 18-25 років, в дитячі літа вони повинні були приймати не дитячі рішення, які можливо рятували весь гарнізон, або батарею. Ризикуючи своїм життям, вони кидали під ворожі гусениці німецького танка гранати, часто самі підривали разом з противником. Вітчизняні війни з німцями було винесене більше 2 мільйонів життів молодих людей.
Фотографії в рамочці, щоденні молитви про покійних, квіти на могилі, вічна пам’ять-те, що ми повинні робити в честь пам’яті про наших дідусів. Кожен чоловік повинен пам’ятати не тільки про подвиги, але і всі родовідне дерево. Скласти його не важко, треба лише знайти час і попорпатися в архіві, міста, де воював ваш дід. Там зібрана вся інформація про нагороди, сімейний стан і т д.
В наш час, багато хто не знають, якими були наші прадіди, прабаби. «Не повага до пізнання своїх померлих родичів і є малодушність, якого потрібно оберігатися і навіть соромитися»- говорив колись А. А. Пушкін. Я з ним повністю згодна, так як перекладені праці наших праотців, вважаються забутими. Імена їх часто стерті з нашої пам’яті, і це дуже сумно.
