Твір №2
Жителям Петербурга напевно знайоме це місце. Це одна з алей Літнього саду. На картині зображена широка алея осіннього саду. Точніше сказати, міського парку восени. Це початок осені, так зване «бабине літо». Тепло, сухо, затишно, пахне листям. Деякі їх них вже починають жовтіти і опадати, але ще не облетіли повністю. А ті, які впали на землю, створили на ній жовтий килим. До них ще не дійшли руки двірників.
Картина виглядає як би знизу вгору. Тому, на тлі гуляють людей дерева здаються велетнями, вони наче впираються в осіннє небо, а алея йде в нескінченність. Художник, мабуть, навмисне обрав такий ракурс для своєї картини, щоб показати і товщину стовбурів, і висоту вікових дерев. Праворуч стоїть нефарбована дерев’яна альтанка з драбиною і витіюватими поручнями. У ній можна сховатися від дощу. Але в цей день дощу не передбачається. Небо безхмарне, і по-осінньому висока. Сонце вільно проглядає крізь рідкісну крону дерев. Воно ще гріє землю і все живе на ній.
Алея пустинна, не так вже й багато людей гуляє в цю пору в парку. Але деякі люди все – таки вирішили останні погожі дні провести на природі. Вздовж алеї стоять лавочки. На них сидять люди. Вони підставляють обличчя теплим сонячним променям, як – ніби, ніжаться і купаються в них. Дерева відкидають довгі тіні на широку алею. На передньому плані, якщо придивитися, видно маму, котить коляску з дитиною. Раніше коляски не були такі яскраві, як зараз. Треба пильно вдивитися в картину, щоб побачити сіру коляску серед дерев і тіней від них. Друга дитина в коричневій куртці йде поруч з коляскою. Поруч з ним ще двоє дітей.
Переважаючі кольори на картині – жовтий, коричневий, оранжевий.
Як би було гарно і сонячно, відчувається легка туга за який пішов літа.
