До сьогоднішнього дня я парад до дня перемоги тільки по телевізору дивився. Я знаю, що в цей день відбулася велика перемога червоної армії та радянського народу над фашистами Німеччини. В цьому році ми всією сім’єю вирішили відправитися в центр міста на урочисте відкриття параду.
Вийшовши з будинку на вулицю разом з нами було багато людей, які також зібралися їхати на свято. Діставшись до центру весь народ, прямував до головної площі, в кожного на грудях висіла Георгіївська стрічка. Люди посміхалися, у руках несли гвоздики, прапорці і складалося таке відчуття, що всі знають один одного багато років.
На самій площі грала військова музика, і все було готове до початку параду. Зайнявши вільні місце, я став вдивлятися в далечінь, з нетерпінням чекав появи бойової техніки. Раптом музика перестала грати, настала тиша, повітря якийсь був щільний. Моє серце стало сильно битися, я дивився на оточуючих, там були і маленькі діти і люди дуже похилого віку. Але всі як один мовчки чогось чекали, раптово гучний і чіткий знайомий голос із телевізора оголосив про відкриття параду і в ту ж мить задзвонили дзвони.
Під духовий оркестр головнокомандувач привів у дію завмерлі війська, першими стройовим кроком пройшли вартові, несучи прапор і прапор Російської федерації. За ними прийшли до руху інші війська, знайомий мені голос представляв всім виходить полк. І ось, нарешті, почувся звук працюючого мотора військової техніки. Я підвівся навшпиньки і витягнув шию так, з нетерпінням чекав їх появи.
Земля під ногами затремтіла, наближався знаменитий танк Т-34, так близько я ще його не бачив. Величезні бронетранспортери, ракетні установки і новітні танки, беруть бойові дії. З гордістю і, по-моєму, з відкритим ротом я дивився і захоплювався. Над головою піднявся гул від підлітають військових вертольотів і винищувачів.
Я помітив, що поруч стоїть бабусі блищали очі, але вона посміхалася і видно, що хотіла заплакати. У моїх грудях все стислося, пам’ятаю, коли я був зовсім маленький, мій прадід розповідав, як їх дітьми німці тримали в полоні. Як багнетом протикали гуттаперчевою ляльку моїй прабабусі. Вони все це пережили і були учасниками війни, але не змогли дожити до сьогоднішнього дня. В дали навпаки, я помітив багато людей похилого віку з нагородами на грудях. Тільки сьогодні зрозумів, що кожен рік ми відзначаємо не тільки перемогу, але й пам’ять тих людей, які брали участь у війні.
