В даному оповіданні Леонід Миколайович описує історію звичайних людей. Андрєєв розкриває проблему людської жорстокості і неприязні до людей. В оповіданні є такий персонаж як Гараська, який постійно п’яний і выкрикивающий нецензурну лайку. Ніхто ніколи не бачив його працюючим, і для всіх було загадкою, де ж він бере гроші на харчування. Ставилися до нього не дуже, навіть думали, що він краде і тому били не довівши провини Гараськи. Для решти Гараська не людина, а непорозуміння. Андрєєв описав, що навіть у такої людини як Гараська є почуття. В оповіданні описується переддень Великодня, коли всі стоять службу в церкві і сидять за святковим столом.
В оповіданні описується ще один персонаж це Баргамот, він працює городовим. Андрєєв його описує як великої людини, у якого навіть халупа, в якій він живе дуже маленька. Баргамоту випадає стояти на своєму посту якраз у ніч перед Великоднем і йому це не зовсім подобалося. Адже люди, які будуть святкувати, багатьох доведеться п’яними вести в ділянку. Він же повинен підтримувати порядок на вулиці, а не сидіти за святковим столом у колі своєї сім’ї.
Андрєєв пише, що кожна людина переживає лише про себе і йому все одно, що відбувається у оточуючих людей. Такий персонаж як Гараська був втраченим чоловіком, і ніхто не мав до нього справи. Він вештався вулицями п’яним і часто влаштовував дебоші, але ніхто не потурбувався про те, чому так відбувається в його житті.
Леонід Миколайович каже, що в ніч перед Великоднем зустрічаються Баргамот і Гараська. Вуличний п’яниця з’явився раптово, і Баргамот вже було подумав про те, що йому доведеться возитися з ним всю ніч. Підійшовши до Гараське, він змінив свою думку і вирішив, що відведе його до себе додому і нагодує. Спочатку Гараська навіть робить слабкі спроби втекти від городового, але у нього це не виходить.
Привівши його, додому дружина Баргамота дуже дивується такому гостеві, але вирішує поставитися гостю з усім повагу. У цей момент п’яниця ніби трезвеет і бачить, що його руки й одяг брудні і йому стає соромно, хоча до цього моменту йому зовсім не було ніякого діла. За столом у теплій хаті Гараська розуміє, що він все ще чоловік і, можливо, єдиний раз не відчуває себе ізгоєм суспільства.
Йому стає в один момент прикро за себе, а в іншій він не відчуває до себе зневаги з боку родини городового. Дружина городового Мар’я навіть називає його по імені та по батькові Герасимом Андреичем, чим викликає сльози у вуличного п’яниці. Вона його заспокоює, і він їй розповідає, що до нього ніхто так шанобливо давно не ставився. Андрєєв в оповіданні пише про те, що кожна людина може оступитися в житті, але не можна до нього ставитися як до ізгоя.