В оповіданні «Цифри» описуються два головних героя, дядько і його племінник. Бунін показує в ньому не прості стосунки між дорослими і дітьми, але не завжди дорослі розуміють, що у дітей теж є почуття власної гідності, є свої бажання та мрії. Багато дорослі ранять їх своїми вчинками і словами, самі не розуміючи, що це ще ніжні, чуйні душі.
А може деколи їм теж варто згадати себе в дитинстві, свої радощі і прикрощі і тоді стане набагато легше зрозуміти своїх дітей. Не варто ображати дітей, показуючи їм свою перевагу над ними. Діти виростуть і, звичайно ж, все пробачать, але деколи їх бажання цілком можна виконати.
Як раз в цьому оповіданні і показано, те, що не завжди бажання дитини треба сприймати як примха. Не варто кричати і застосовувати силу, так як це сталося в оповіданні з маленьким хлопчиком. Адже він не просив чогось дорогого або нездійсненного, просто дорослим виявилося лінь витрачати на нього свій час. А часом увага дорожче будь-яких подарунків.
Даний розповідь написаний не для повчання дітей, а для того, щоб дорослі подивилися на себе з боку. В силу свого віку дитина зрозуміти така відмова не може, та й досвіду в силу віку у нього ще немає. Тому часто діти влаштовують бунт. І не завжди дорослі визнають, що вина в деяких випадках саме їх.
Втім, в даному оповіданні хлопчик змирився, першим попросив вибачення, але за що? Ціною дитячої відкритості та чистоти подолають вони конфлікт. Цифри були мрією хлопчика, а дядько їх знав…
Дядько пізніше буде картати себе за лінь, йому буде соромно. А дитяче серце довго не пам’ятає зло, він, звичайно ж, все забуде, і далі буде жити з любов’ю до оточуючих його рідним і близьким.
Цією розповіддю Бунін дає зрозуміти, як важливо цінувати і розуміти один одного в житті, не образивши, адже образити досить легко, а першим піти на примирення буває складно. Іноді не потрібно слідувати правилам, а потрібно слухати своє серце.
