Оповідання «Антонівські яблука» був написаний досить швидко, але повністю не був закінчений. Протягом тривалого часу автор Іван Олексійович Бунін повертався до нього, тому кожне наступне видання має доповнення. Протягом усього оповідання Бунін згадує і сумує за минулого часу.
Це було ранньої осені. В цей час починається збір яблук. Вони міцні й ароматні. Читаючи, як мужик їсть, сам відчуваєш хрускіт яблука на зубах і його кисло-солодкий смак. А їх запах і осені змішався, вийшло щось чудове. Цей аромат переслідує автора все життя. Описуючи природу, письменник використовує багато метафор, добирає такі слова, що читачеві здається, що він на місці і все бачить по правді. Шкірою відчуваєш прохолоду ранку, студену воду. У роті відчувається смак вареної картоплі з чорним хлібом.
В оповіданні є головна дійова особа – барчук. Автор не намагається розкрити його історію, а просто розповідає про його життя в цей період. Паралельно природі так само письменник не забуває про земне. Оповідає про бабів, які готуються закінчити свій земний шлях. Згадує свою тітку, як вона любила гостей зустрічала всіх з радістю. Дім її був хоч і старий, але міцний і все навколо зроблено з любов’ю і надовго. Наступне оповідання йде про іншому поміщика, який дуже любив полювання. У нього збиралися мисливці не забували пити горілку і вирушали на полювання. По всій видимості, вже немає ні тітки, ні поміщика. Щоб посилити відчуття туги Іван Олексійович пише про пізню осінь. Дощі закінчилися, але сонце хоч і яскраве, але зовсім не гріє.
Разом з теплими осінніми днями пішов і запах антонівських яблук, події і дитинство, все в далекому минулому. Залишилася тільки туга за минулим дням. І, нарешті, все занесло снігом, цим автор показує, що назад дороги немає. До минувшини не повернешся.
Як точно підібрав час року автор. Рання осінь – збір урожаю, полювання весело і завзято. Дитинство і юність триває, всі живі. Пізня осінь прощання старух з минулим і рання зима. Все в снігу минуле залишилося тільки в спогадах. Життя триває, але вже інша нова. Незважаючи на те, що розповідь трохи сумний Бунін вклав у нього душу.
Аналіз твору Антонівські яблука
Талановитий письменник Іван Бунін володів здатністю описувати з точністю і в подробицях свої думки і міркування. Спогади, які засіли в голові творця злилися в оповідання «Антонівські яблука», що писався швидко, через кілька місяців він вже був готовий. У творі задіяні враження Буніна, його давні спогади, які тепер надаються в вільному варіанті читачам. Розповідь, крім того, що був за короткий час написаний, постійно перероблявся, письменник знову і знову додавав фарби, певні деталі, без наявності яких твір здавалося б буденним і нудним.
В «Антоновських яблуках» немає розвитку сюжету, відкриваючи сторінки книги, перед очима спливають картини того, що колись вдалося побачити Івану Буніну. Всі емоції та враження зображені тонко і з розумом. Письменник продумав все до найдрібніших подробиць. Видно і біль, і страждання, і борошно, і смуток за те, що все те прекрасне залишилося в минулому, воно, на жаль, вже позаду.
Головним героєм у творі представляється якийсь барчук, що і веде опис чудових місць, від яких відіграє уява. Однак примітно те, що історія персонажа не розкривається читачам книги, вона ховається під завісою, залишаючись недоступною.
Що можна сказати про сюжет? Він ділиться на чотири частини. У першій главі повісті Бунін тлумачить про незвичайний запах чудових антонівських яблук, від яких дух захоплює, бо їх смак не описати словами, але письменнику все по силам. Цей запах нерозривно пов’язаний зі спогадами про затишною селі, її чудний життя. Там і мужики, їх життя в осінню пору, йдеться про старий патріархальний устрій.
Друга частина включає в себе розповіді про чудової осені, яка таємнича і загадкова. Виднілися й баби, що готувалися до відходу з життя, і могильні камені, що їх чекали. Героїні доживали свій вік.
Потім Бунін веде читачів в садибу тітки героя на ім’я Анна Герасимовна, де прекрасна дорога, небо блакитне, все таке рідне і близьке…
Третя частина про те, як минуле неможливо повернути. Колишній дворянський побут втрачено, повернення немає. Від цього стає тяжко і сумно на душі…
Після ж у четвертій главі Іван Бунін робить висновок: колишнього запаху дитинства не повернути, його можна лише зберігати у світлих спогадах, з посмішкою на обличчі говорити про минулі події. Але зараз вже запах антонівських яблук, на жаль, зник. Славні часи минули.
Письменник свою розповідь присвятив Росії, твір – це звертання до неї, тлумачення про те, що колишнє життя не можна повернути на круги своя. Зате залишаються в пам’яті чудові часи! Їх варто пам’ятати!
11 клас
